втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Володимир ВойтенкоАК  

Вночі з 15 на 16 березня о 01:10 на телеканалі «1+1» програма «Арґумент-Кіно» та британський фільм Дастина Гофмена «Квартет»/ Quartet (2012, Велика Британія).

Сюжет кінодрами «Квартет», створеної 2012 року, засновано на однойменній п’єсі знаного британського письменника, драматурга й сценариста Роналда Гарвуда, котрий, зокрема, адаптував для екранного втілення «Один день із життя Івана Дєнісовича» Солженіцина, а також – для Романа Полянського – сюжет Диккенсового «Олівера Твіста».

Ну й сам фільм утілено у Великій Британії з британськими ж акторами. А зняв його як режисер, що цікаво, Дастин Гофмен. Той самий знаменитий американський актор, прізвище котрого зазвичай у нас вимовляють на німецький манір – Гофман.

Дія «Квартету» розгортається в ошатному притулку для старих акторів оперної сцени, де щорічно 10 жовтня своїм концертом вони відзначають день народження композитора Верді. Та ось нова постояльниця, колишня примадонна, категорично відмовляється брати в такому концерті участь. Але свято відбудеться...

Дійсно, у фільмі «Квартет» колишні британські оперні актори мешкають у розкішній, мало не казковій заміській резиденції – насправді не відомо, чи й такі існують. Але увесь цей антураж правдиво відтіняє головні сюжетні проблеми.

За всім цим блиском і достатком ще ліпше, на контрасті, можна розгледіти звичайних самотніх людей старшого віку. Вони віддали усе своє життя мистецтву – і в більшости з них нема ні родини, ні дітей, які б могли про них піклуватися у старості.

Зрештою, і той самий щорічний концерт до дня народження великого Джузеппе Верді, навколо якого сюжетно збурюється конфлікт, є концертом благодійним й насправді лиш завдяки йому, завдяки вирученим коштам, та ще й за участи примадонни Джин Гортон, є шанс сплатити за оренду притулку протягом наступного року.

Якщо вести мову про драматургію фільму, то вона, в порівнянні з однойменною п’єсою, дещо полегшена, навіть спрощена – драма персонажів та їхніх стосунків, сказати б, розбавлена комедійними номерами, що ті час від часу переривають натягнуту нитку драматичних переживань.

Дастін Гофмен, для якого «Квартет» є першим його завешеним режисерським фільмом, у якості постановника очевидно і свідомо згладив гострі кути і створив на екрані, сказати б, тихомирний, повітряний, легкий настрій.


Дастин Гофмен під час фільмування "Квартету"

Оператор асистував йому відповідною колірною гаммою зображення у м’яких тонах і соняшних відтінках, яке надає елегійности і впевнености глядачеві, що все закінчиться славно. А саундтрек, що є міксом класичної музики та сучасних ритмів м’яко доповнює загальну картину.

До речі, Гофмен як актор у «Квартеті» не з’являється. Він гарно запам’ятав свій невдатливий досвід 1978 року, коли взявся режисувати стрічку «Виправний термін», у якій виконував головну роль. Через кілька днів подібної практики він тоді вирішив, що краще бути по якийсь один бік кінокамери.


На знімальному майданчику фільму "Квартет"

Таким чином, на екрані правлять бал усуціль британські актори, пластика й гумор яких особливі й неперевершені. До того ж, більшість виконавців другорядних ролей є справді колишніми професійними музикантами, оперними співаками та співачками.

Одна ж із головних ролей, тієї самої примадонни Джин Гортон, – у блискучої актриси Меґі Сміт, котра є яскравим виразником британського характеру, британської ментальности, принаймні, котроїсь із її екранних  іпостасей ще від середини 50-х років ХХ століття. Саме про її творчість і йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.

Окрім усього іншого, створення «Квартету» можна вважати даниною поваги Дастина Гофмена й усіх творців цього практично елегійного фільму людям, що віддали своє життя високій, класичній музиці, опері. Але стрічка не тільки про них.

Бо нехай це кіно і позбавлене якихось особливих одкровень, та воно нагадує нам усім про ті прості, але наріжні речі й цінності, про які не варто забувати – що старість не є кінцем життя, а його продовженням. І вона також здатна дарувати щось особливе й приємне.

Більше того, старість не перепона, аби знайти своє справжнє щастя – нарешті...

**

МЕҐІ СМІТ, ЗАВЖДИ У РОЗКВІТІ…

Ігор Грабович, АК   

Меґі Сміт – одна з найтитулованіших та найвпізнаваніших британських акторок останніх шістдесяти років. Лавреатка  двох «Оскарів» та кількох десятків інших престижних кіно-, теле- й театральних премій, Сміт дебютувала в кінематографі наприкінці 50-х років минулого століття.

Доленосною для неї стала головна роль у картині «Джин Броді в розквіті літ», за яку акторка отримала свого першого «Оскара».

Фільм розповідає про вчительку молодших класів із шотландського Единбурґа, яка сповідує доволі незвичні, а подекуди навіть радикальні погляди на світ. Дія картини точиться впродовж 1930-тих років і охоплює найважливіші події того часу, які по-своєму відображаються у долі Джин Броді.

Маємо екранізацією однойменного роману – в ньому багато розмаїтих тем і кілька шарів оповіді. Меґі Сміт вдається охопити їх усі, створити персонажа не просто харизматичного та переконливого, але й багато в чому універсального, як то кажуть, на всі часи.

Із цього фільму за Сміт закріпилася слава насамперед характерної акторки, яка здатна до радикальних перевтілень.

Відтак Меґі Сміт перебирається за океан, до Сполучених Штатів, де бере участь у престижних фільмах голлівудських компаній.

 Її темперамент і віртуозна акторська техніка проявилися в картині «Мандрівка з моєю тіткою», де вона зіграла головну роль – тітки Авґусти – ексцентричної родички, яка прибуває на похорон власної сестри й розповідає племіннику, що та не була його матір’ю.

Згодом з’ясовується, що тітка Авґуста збирає гроші, аби врятувати одного зі своїх колишніх коханців, якого начебто викрали і тепер планують убити, якщо не буде заплачено викуп. Авґуста втягує племінника в аферу, і незабаром вони вирушають назустріч пригодам.

У цьому фільмі Меґі Сміт демонструє свою героїню у три різні періоди життя. Вона її грає і сором’язливою школяркою, і молодою жінкою, сміливою та відкритою до світу, і літньою, проте невгамовною авантюристкою, котра усе ще здатна на непередбачувані вчинки. За цю роль Сміт була також номінована на «Оскара».

Але другу статуетку вона отримала аж 1978 року за роль у картині «Каліфорнійський готель»

Цікаво, що тут вона зіграла майже саму себе – знамениту британську театральну акторку Даяну Барі, яка виконувала ролі у виставах за п’єсами Пінтера і Шекспіра, проте була номінована на премію Американської кіноакадемії за участь у невибагливій романтичній комедії. Разом зі своїм чоловіком актриса прибуває до Лос-Анджелеса на церемонію нагородження.

Премії вона не отримує і повертається з чоловіком до готелю, де згодом з’ясовується уся складність їхніх стосунків. У цій картині проявилася передусім непересічна театральна школа Меґі Сміт, її вміння надавати власним персонажам несподіваних, інколи ґротескових, проте все ж переконливих рис.

У 1980-х Меґі Сміт повернулася до Британії, де зіграла низку знакових ролей у визначних фільмах того часу. Зокрема, в комедії «Приватна вечірка», де Сміт перевтілилась у дуже вимогливу домогосподарку Джойс Чилверс, котра намагається посісти вагоме місце у громаді маленького містечка. Дія картини відбувається одразу після Другої світової війни – у місті не вистачає харчів, водночас поліція суворо стежить за спекулянтами.

Одного дня чоловік Джойс, скромний педикюрник Ґілберт, викрадає свиню, яку вирощували нелегально на заміській фермі впливові містяни. Він привозить свиню додому, проте не знає, що робити з нею далі. У цій ситуації героїня Сміт бере ініціативу у свої руки.

З часом Меґі Сміт стає одним з уособлень Британії, її особливих традицій. По-своєму виразно це проявилося у фільмі 1999 року «Чай з Муссоліні» італійського режисера Франко Дзефіреллі. Акторка тут грає впевнену у собі вдову колишнього британського посла в Італії леді Гестер Рендом, яка разом із подругами живе у Флоренції 1930-х років.

Вона знайома із самим Муссоліні, більше того, відверто захоплюється італійським диктатором. Якось леді Гестер навіть п’є з ним чай, сподіваючись таким чином уберегтися від можливих неприємностей. Однак без того не обходиться, і брутальні італійські фашисти виявляють агресію до беззахисних британських жінок.

Роль леді Гестер відкрила новий етап в акторській кар’єрі Меґі Сміт, яка відтепер грає не просто англійський жінок, а майже винятково аристократок, які живуть у власному замкненому та вишуканому світі й іншого знати не хочуть.

Прикладом може бути роль леді Трентон із картини американського режисера Роберта Олтмена «Ґосфорд-Парк». Сміт зіграла аристократку, яка відверто зневажає довколишніх, особливо ж людей «низького» походження, а ще більше – американців, а серед них – голлівудських акторів. На екрані постає, сказати б, втілений снобізм вищих британських класів.

Водночас пихатість леді Трентон щомиті може бути підважена через її непевне матеріальне становище.

І ця роль і фільм загалом сприяли появі знаменитого сьогодні британського серіалу «Абатство Даунтон», де Сміт зіграла одну із дуже виразних ролей.

Вночі з 15 на 16 березня о 01:10 в «Арґументі-Кіно» ми побачимо Меґі Сміт у ролі колишньої оперної примадонни, яка стрічається з привидами минулого. Ностальгійний та елегійний, цей фільм можна сприймати як данину не тільки знаменитим британським музикантам, але й акторам та й людям мистецтва загалом, і Меґі Сміт також. 

Роль у «Квартеті» не повторює попередні екранні втілення Сміт, проте робить їх виразнішими, дає певну ретроспекцію на всю її творчість, яка виявилася надзвичайно тривалою та плідною.

Водночас, актриса  грає аж ніяк не стару жінку, яка втратила інтерес до життя, та колишню знаменитість, котра вийшла в тираж. Навпаки, це історія про можливість другого шансу, який існує завжди, поки ми ще живі.

Схоже, Меґі Сміт знає це краще за інших. 

Коментарі