Синопсис сценарію повнометражної кримінальної драми   
"Сирітки" або ж "Вілла з видом на Везувій" 

Доля звела їх на заробітчанських стежках в сонячній Італії. Обидва з України. Обидва  ще  молоді. 22-23 роки. Він  кирпатий хлопець з Донбасу. Такий собі з американського кіно Борн (актор Метт Деймон). Тільки що українського розливу – добрий, романтичний, невеличкого зросту. Трошки недотепа. А вона  з Карпат. Кмітлива, голосиста. В образу себе не дасть,  за словом у кишеню не лізе.  Якщо треба, душу витрясе, а свого доможеться. Така собі  з американського кіно Джулія Робертс. Але теж -  українського розливу. Це стосується і фігури – дівчина з Карпат не дуже втомляла себе дієтами.  

   Обидва сирітки. А й до того, як то м’яко висловитись… Молодь ще, то ж на перший погляд трохи придуркуваті.

   Маруся вже втретє перетинає кордон. Господарство вести, прибирати, куховарити. А Микола опинився в Італії, бо потягнувся за жінкою. Та повією поїхала працювати. То і він з нею. Може у пригоди стане: «Ну, там захищати, щоб не ображали». Бо звик про неї піклуватися.

   Тож Італія. Неаполь. А це ж таке місто! То ж французи вкрали аксіому… Бо вірно буде "Vedi Napoli e poi muori" - "Побачити Неаполь та можна померти".

    Опинились  наші молодята на дуже багатій білосніжній віллі, що на горі над неапольською затокою. Світанки, заходи з видом на Везувій.  Як то кажуть - «гламур». Вона кухарка та помічниця домоправителя. А Миколі пощастило - взяли Діда доглядати. Батька Хазяїна вілли. Годувати, тай, й пробачте за прямоту, сідниці підтирати. Бо зробилось з ним  лихо. Вдарив небогу інсульт. Ні! Так він здоровий Дідуган. Ставний. Спину тримає. Зуби свої. Фізіологія працює справно. Гарна старість. От тільки памороки забиті  - порожнеча в очах. Погляд у нікуди.

    Ото би жити, не тужити. Світанки, заходи... Але тут така справа. Не простий той Старий. Синьйор Лоренцо.  Ще два роки тому був дідуган не дідуган,  а голова організованої злочинності. Мабуть чули – «камора». То  найкрутіша мафія. Так ото був Старий – «Хресний батько» мафії.  Може не самий великий Дон. Але Дон. Скажемо так - не Перший секретар ЦК, а десь Другий. А може аж завідуючий відділом. Але фінансовим! То ж як зле зробилось, виконуючим обов’язки заступив його син - синьйор Чезаре.

   А тут трапився в організації  період  розброду и хитань. Як то кажуть, «разбірки». «Тримайсь, влада міняється». То ж вбивають синка Старого прямо таки на білосніжній віллі. А далі ж «зачистка». Під нуль! Бо як в суді виникне питання «де свідки?», то прокурор у риму розведе руками «звідки?» Ото ж, значить, «під  роздачу» повинні попасти усі, що були  навколо. У першу чергу наші заробітчани. 

    Тож мабуть десь там на дні неаполітанської затоки и поховали б обох сиріток. И співалось б над ними  вдень та вніч «Санта Люція». Тож так й скоїлось би, якщо наші герої були б нормальні  люди. А вони, як то кажуть у народи, придурки.  Тож крутнулися. Повели себе не дуже стандартно. И з під «роздачі» втекли. Подалися додому.

   Та не тільки що самі ноги унесли. Вони ще й Старого з собою повезли. В Україну. Бо хотіли ж по по-людському.  Шкода стало старого небогу. Один у світи залишився. Сирітка.   

    Чи може це сподобатися мафії? Вона -  «організована злочинність» - спочатку не второпала, що трапилось, де збочило. А потім образилась. Бо щодо того Старого свої плани мала. Хоч памороки в діда і забиті, але ж у той голові таки ще тримаються таємниці. Та й дещо криється буквально в руках Старого! И потім,  як у всякої  організації  є ж і у мафії ж своя честь, свої традиції, свій устав. Це, ви знаєте, виклик кинути можуть їй  тільки… Вірно, придурки.  

   А якщо до цього додати, що італійські “товариші” звернулись за допомогою у "разруліванії" ситуації  до братської української  «організованої злочинності». Ну, так, по сусідські...

  А для наших бандюків це спочатку начебто просто - послугу зробити й шматок  собі увірвати. Тому, що таких дідуганів в Україні “на карбованець сушених”. Ото гадали «Легко. Тримайте, будь ласка, вашого!» Але це якщо с гаряча. Бо коли до них - української  «організованої злочинності» - дійде цінність Дідугана...   Виникає, як то зветься, конфлікт інтересів.

   І все це на голову наших юних героїв.  Отака справа, малята!

   Тож комедія. Чи то чорна, чи  просто комедія з небіжчиками та пострілами. Ми ж  граємо на полі кримінального жанру. Тож чому б не підкинути більше дров у багаття «саспенса». Прошу занотувати - постріли не гучні. Бо усі пістолети зараз з глушилками. Такий «гламур».