втілене

  • ВИСОТА

    Короткометражний ігровий фільм режисерка Катерини Коцюби «Висота» (2017) за однойменним сценарієм Володимира Коваля.

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

Тетяна Попович

Якщо злого задоволення від покоцаного кримського мосту вам замало, ковтніть чистої радості.

15 листопада цей поважний, талановитий і крутий з якого боку не глянь пан представив на платформі Criterion якісно відреставрований шедевр світового кінематографа - "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова.

Задумав і реалізував цю чудову ідею фонд World Cinema Project Мартіна Скорсезі (він його заснував, керує, визначає проєкти, фінансує) у співпраці з нашим Довженко-центром.

Разом із відреставрованим у 4К фільмом ідуть:

- новий аудіокоментар за участю історика Джошуа Ферста;

- нове інтерв'ю з акторкою Ларисою Кадочниковою;

- документальний фільм 2025 року про Параджанова від Алі Хамраєва.

Сам Мартін записав чудове відео, де на весь світ розповідає і про Сергія Параджанова, і про "Тіні забутих предків".

Що я можу сказати? Тільки "дякую"...

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов.

Є хороші фільми. Є дуже хороші. Є шедевральні. І є «Тіні забутих предків».

Окреме явище, створене у запеклому творчому герці двох геніїв – Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка. Небачене протистояння режисера й оператора, яке призвело до грандіозного вибуху, з якого постав цілий всесвіт. І яке ж щастя, що вони не повбивали один одного (історія з їхньою дуеллю епічна!) і таки закінчили це Кіно.

Мені здається, я пам’ятаю/знаю кожну секунду цього фільму, кожний кадр, кожний звук. Небо, вода й смереки в очах Івана, руки Марічки, які начебто живуть власним життям, вогняні коні, що в стрибку розривають полотно екрана, червона парасоля Палагни, зморшки стареньких бабунь із Криворівні, мольфарський буревій, пекельні танці у корчмі, «Вербовая дощечка»…

Як же все-таки оригінально й водночас неймовірно органічно у фільмі запазлувалися історія Коцюбинського про гуцульських Ромео і Джульєтту, по-східному мудра, фресково-споглядальна глибина Параджанова й зухвало-шалена, гарячою кров’ю серця напоєна українськість Іллєнка.

Параджанов як митець-мислитель – безумовно, деміург. Але без летючої, зрячої, живої камери Іллєнка «Тіні забутих предків» ніколи б не стали тим, чим вони є, – цілим всесвітом. Всесвітом, який породив і виколисав мою любов – Івана Миколайчука.

Коментарі