19 вересня Музей театрального, музичного та кіномистецтва України відкриє виставку «Анатоль Петрицький: Перевідкриття», яка пропонує по-новому подивитися на спадщину одного з ключових митців українського аванґарду.
Анатоль Петрицький є одним із представників українського аванґарду та одним із найбільш впливових українських сценографів ХХ століття. Водночас в Україні його ім’я досі не має тієї присутності, на яку заслуговує масштаб його спадщини. Творчість митця звикли розглядати фрагментарно: окремо станковий живопис, окремо сценографію, окремо портрети діячів української культури та дизайнерські експерименти. Водночас, в усіх жанрах творчість митця мала яскраво виражений перформативний характер. І саме у сценографії втілено головний внесок Петрицького у формування українського візуального стилю.
Які підвалини має сучасний український стиль?
Ексцентричний танок, 1922
Його часто пов’язують передусім із Георгієм Нарбутом та Василем Кричевським. Але експеримент із формою, образом і візуальною мовою не завершився на початку ХХ століття. Анатоль Петрицький був одним з з основних його драйверів та тих, хто продовжили цей пошук.
У 1920–1930-х роках український мистецький простір дедалі більше входив у суперечність із радянською культурною політикою. Петрицькому, як і багатьом митцям його покоління, доводилося шукати способи продовжувати експеримент і висловлюватися в умовах дедалі жорсткіших обмежень. Виставка пропонує звернути увагу саме на ці менш очевидні рівні його творчості.
Творчість Петрицького нерідко зводять до яскравих кольорів та етнографічних мотивів, того спрощеного, показового образу української культури, який пізніше отримав назву «шароварщина». Хоча сам митець не створив жодного твору, який можна було б цим ярликом таврувати. Виставка звертає увагу на маргіналії його робіт, де, на відміну від порожнього декоративного центру, міститься дійсне авторське послання.
«Перш за все, Петрицький не є архівним митцем. По-друге, в його творчості сконцентровано модерністський компонент, що більше пасує техноцентризму нашого сьогодення. Сценографія, загалом, є важливим інструментом культурно-інженерної роботи, особливо, в Україні, де театр був засобом інституційного моделювання через інсценізацію», — зазначає куратор виставки. доктор культурології Сергій Руденко.
Петрицький, якого ми давно не бачили
Ключовий акцент виставки: оригінальні твори митця, зокрема ескізи костюмів і декорацій, частина яких не експонувалася понад 50 років.
Особлива увага — до аванґардних костюмів авторства Петрицького, створених для театральних вистав 1920-х років. Вони дають змогу побачити не лише задум художника на папері, а й реальні сценічні об’єкти, що демонструють масштаб його експериментів із формою, пластикою та театральним простором. Також музей презентує рідкісні кадри, виявлені на скляних негативах. Вони допомагають відтворити театральний контекст, у якому працював Петрицький, і побачити його сценографічні рішення поза межами ескізів.
«Анатоль Петрицький: Перевідкриття» — це можливість побачити митця як художника і краще зрозуміти розвиток української візуальної культури ХХ століття та її зв’язок із сучасністю.
Виставка буде відкрита для відвідувачів з 19 вересня до 25 жовтня 2026 року. У межах проєкту музей проведе кураторські екскурсії, лекції, зустрічі та спеціальні події, присвячені творчості Петрицького, українській сценографії та переосмисленню мистецької спадщини.
Виставка є частиною програми музею з переосмислення спадщини українського аванґарду, до якої також належали проєкти «Open Kurbas» (2021), «100 років аванґардному музею» (2024) та «Аванґардна Україна» (2025).
Декорація до вистави Вій, 1925
Команда проєкту
Ірина Дробот – керівниця проєкту
Куратори
Тетяна Руденко – головна зберігачка Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Сергій Руденко – доктор культурології, завідувач кафедри мистецтвознавчої експертизи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, автор текстів
Олександр Бурлака – архітектурно-художнє рішення
Валерія Гуєвська – графічний дизайн
Ірина Степенко, Аліна Дяченко, Дарина Микитюк, Мира Новакова – музейно-фондовий супровід
Наталя Рябкіна – відеопроєкції
Ольга Семканич, Наталя Рябкіна, Ганна – піар
Інституційні партнери
Національний музей Тараса Шевченка
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
Національний художній музей України
Князь Ігор, 1929, Державна столична опера, Харків
Виставку створено в межах програми MUSEUM FUTURES, яку реалізують RIBBON International та Мистецький арсенал у співпраці з ГО «Спільнота Мистецького арсеналу».