Три з половиною місяці тому, 15 травня, ми, група кінематографістів, вітали РАДНУ з 90-річчям. Зненацька ми опинились з ним на узбіччі веселого гурту і він сказав мені з печаллю: "Знаєш, я живу вже зайве. Стільки жити не варто...".
- А стільки ж треба, по-вашому?
- Ну, 85 максимум. Ну, може, 87, як Додік (друг Радни режисер Давид Черкаський). Не більше...
- Ох, Радна, не говоріть таке! Ви й мене збиваєте з курсу. Я заприсягся жити 94 роки, а недавно мені нагадали, що проживу 103. Живіть, ну будь ласка, а я слідом за вами...
Він поплескав мене по плечу:
- Роби, як знаєш.
І от сьогодні РАДНА таки вирішив підвести риску під таким направду довгим і змістовним життям. Уявімо собі, він вступив до ВГИКу рівно 70 літ тому, у 1955-му. На курс художньої анімації. Тоді ще Олександр Довженко свій курс набирав, геніїв (Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Микола Вінграновський...), тоді як раз здох тиран і зачиналось якесь нове, вільніше і розпростореніше життя...
По закінченні інституту Сахалтуєв приїздить до Києва, тут, на кіностудії "Київнаукфільм", відкрилось об'єднання художньої мультиплікації. Зібрався гурт молодих, веселих, талановитих людей, які заходились формувати національну школу анімації, колись, ще у 1930-ті, просто відкинуту як непотріб який.
У них вийшло! Роль Радни Сахалтуєва у тому процесі витворення української анімації годі переоцінити. Це була команда таких собі піратів, які творили своє життя і свої правила творення кіно.
Ясна річ, найвідомішими, і найпопулярнішими кінороботами Сахалтуєва є ті, що зроблені разом з режисером Давидом Черкаським – «Пригоди капітана Врунгеля», «Лікар Айболить», «Острів скарбів»… Легкий, веселий, карнавальний почерк Радни окреслює тут світ, який скоряється грі, де немає нічого усталеного, де все йде шкереберть, аби якоїсь миті завмерти од захвату: а світ виявляється, попри все, є чудесним і досконалим!
А ще ж були «Сімейний марафон» з Володимиром Дахном, «Свіччине весілля» з Тадеушом Павленком, за однойменною п’єсою Івана Кочерги, «Опудало» і «Казка про місячне світло» з Іриною Гурвич…
І – «Крила», з тим же Давидом Черкаським, за віршем Івана Драча. Про те, як дядькові Кирилові не пощастило – усім на Новий рік якісь дарунки, а йому – крізь лопатки крила повибивались, і просяться у політ, а йому самому не дуже того хочеться.
Із тих крил зиск якийсь був – тільки іншим:
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
Радна Сахалтуєв точно мав крила. З їхньою допомогою він підносився над світом буденщини і пісноти, ними винагороджував усіх нас яскравим даром бачити нас самих у сміховому позитиві.
Було не тільки кіно. У 1970-1980-ті роки працював для сатирико-гумористичного журналу «Перець». Брав участь в ілюструванні дитячого журналу «Пізнайко». А стільки книжок він оформив як художник, як веселий і фантазійний пізнавач світів ще незайманих і необроблених людською енергією.
Ні, Радно, треба було ще жити й жити, бо хто ж Вас замінить?
Та скінчилось літо, і скінчився лік днів Радни. Прощавайте, дорогий, малюйте нові світи і надішліть їх нам у якийсь спосіб. Мо' штучний інтелект поможе, чи ще яка холєрина... Цікаво ж...
Найщиріші співчуття рідним і близьким Радни Сахалтуєва. І наша світла печаль - серед нас жив такий незвичайний життєдайний талант!
Сергій Тримбач, кінокритик, кінознавець, кіносценарист