Сучасне комерційне кіно орієнтоване на дуже молоду авдиторію, і такому стану речей неабияк посприяв Стівен Спілберґ. Саме його "Щелепи" остаточно поховали "новий Голлівуд" із його соціально-заангажованими темами і привели у кінотеатри натовпи підлітків. Спілберґ уміє знімати просто та динамічно, у потрібних місцях витискаючи сльозу із своїх коронних історій про родинне єднання. "Пригоди Тінтіна" на всі сто відсотків належать до такого кіно. У цьому фільмі багато подій і неймовірних трюків та мало здорового глузду.
Ідея екранізувати знаменитий комікс бельгійського художника Ерже з’явився у Спілберґа ще 1981 року, коли він зняв першу стрічку про Індіану Джонса. Тоді критики відзначили подібність фільму та коміксу Ерже. Хоча Тінтін мав фах газетного репортера, а Індіана Джонс – археолога, обидва герої були винахідливими та безстрашними, із легкістю розкривали найзаплутаніші таємниці і мандрували найбільш екзотичними куточками світу.
Зрештою, Спілберґ наполягає, що нічого не запозичував із "Тінтіна", і взагалі дізнався про нього із отих критичних відгуків на "Індіану Джонса". Далі, за легендою, режисер купив собі кілька випусків коміксу, одразу ж полюбив юного бельгійського репортера і звернувся до Ерже за правами на екранізацію.
Він отримав права 1983 року, але зміг узятися за проект лише 2008-го. Щоби передати стиль Ерже на екрані, режисер, вперше у своїй кар’єрі, вирішив зняти анімаційну стрічку, а щоб вона виглядала реалістично, вдався до техніки "захоплення зображення" і перевів картину у формат 3D.
Дія фільму відбувається приблизно у тридцятих-сорокових роках минулого століття. Молодий брюссельський репортер Тінтін купує на блошиному ринку модель старовинного корабля "Золотий Єдиноріг". Він дізнається, що модель ховає у собі підказку, яка допоможе знайти затонулий піратський скарб.
Звісно, не тільки Тінтін цікавиться таємницею корабля – багатий аристократ Сахарин також намагається заволодіти "Золотим Єдинорогом". Саме він вплутує репортера та його песика Сніжка у низку небезпечних пригод. Тінтін долатиме море, небо та піски пустелі, зіткнеться із бандою головорізів, аби повернути скарб його справжньому володарю.
В основі фільму три випуски "Тінтіна": "Краб із золотими клешнями", "Таємниця єдинорога" та "Скарби червоного Ракгема". Ці збірки були випущені під час Другої світової війни, у 1941-1944 роках, проте фільм поєднав у собі стилістику кількох десятиліть – від двадцятих, коли "Тінтін" був опублікований вперше, до сорокових. Принаймні у картині фігурує базука, яку американці взяли на озброєння 1942 року. Щоправда, ніяких натяків на нацистів та саму війну у фільмі Спілберґа немає.
Кожну сцену спочатку грали актори. Їх знімали водночас сто камер, а головною камерою керував сам режисер. Потім творці фільму відбирали найкращі фрагменти, які згодом були перетворені на анімаційне зображення. За цю роботу взявся Пітер Джексон із його студією спецефектів Weta. Він зізнавався, що любив Тінтіна з дитинства і був радий взятися за цей проект. Та попри всі інновації, застосовані у зйомках картини, вона виглядає архаїчно: камера демонструє погляд відстороненого спостерігача, в той час, як у сучасних фільмах точка зору камери є більш суб’єктивною.
Можливо, розгадка у тому, що творці "Пригод Тінтіна" намагалися передати техніку зйомки сорокових років, коли й відбувалися події фільму, але у стрічці це виглядає явно недоречно.
Спілберґ завжди жертвував сюжетом заради зовнішніх ефектів. З героями стрічки стається стільки різних перетрубацій, що за ними годі й встежити. Проте все виглядає якось механістично і без натхнення. Це ідеально "вилизана" картинка із ідеально "сконструйованими" на комп’ютері, але не зовсім живими героями.
Стрічка проноситься перед очима стрімким галопом, ніяк не чіпляючись пам’яті. Відтак, можна зрозуміти європейських критиків, які не дуже схвально сприйняли американську стрічку, що перетворила пригоди їхнього кумира на банальний атракціон.
УП. Життя, 04.11.2011