Літературний сценарій неігрового корткометражного фільму

Вступні авторські зауваги 

Це має бути фільм про суб’єктивний, особистісний міф. 

Саме особистісний, а не гуртовий. Для документального, неігрового кіно  це більш властиво, оскільки воно рідко адресується багатомільйонній аудиторії і не є таким залежним від неї, як ігрове.  Відтак щоденникова, інтимна форма спілкування тут органічніша, природніша. Час випрозорити таку очевидну особливість. 

Аби зробити це доказовішим, використано суперкласику – знаменитий фільм Дзиґи Вертова “Людина з кіноапаратом” (зроблений, як відомо, у Києві) . То теж щоденник… Теж сон про реальність, котра є комбінацією наших відчуттів і мріянь. Мрії, фантазії, факти  розбиваються, нищаться, лишаючи нам творити міф як таку дійсність, яку ніхто й ніколи не зможе ні відмінити, ні поруйнувати. Міф не є вигадкою, це те, чим і в чому ми живемо, захищаючись від навколишніх наруг, нападів, викликів… Це, власне, інструмент творення особистісного Космосу з елементів Хаосу. 

Сценарій не варто сприймати як намір авторів зафіксувати чи й уславити своє, родове, сімейне. Факти особистого життя тут використано з іншою метою – відтворити механізми творення того самого особистісного міфа. Відтак це не про Тримбача, і не про Терещенка – це про тривоги й мріяння багатьох.