Майбутній фільм за сценарієм «Дім» – шанс на мистецьку рефлексію, яка здатна запропонувати свою, можливо, одну з низки першопричинних історичних версій трагічних подій української сучасності.

Ірина Цілик вочевидь є серед того ґрона найталановитіших українських кінематографістів наймолодшого покоління, що переконливо заявляє про себе протягом останніх кіносезонів.

До того ж, Ірина, створивши лишень кілька короткометражних режисерських робіт, вже має те, що можна назвати власним художнім почерком. Зокрема, а це є надзвичайно цінним серед одвертого світу, брутальні практики якого стають практиками мистецькими, вона ніжно та з любов’ю ставиться до своїх героїв, завше – з їй притаманним хистом – висотуючи пронизливу ноту з мелодії долі, яку вміє скласти чи вкласти в один день, а чи й ранок або вечір життя.

Ірина Цілик сама вигадує сюжети для своїх фільмів, часто-густо записуючи їх як літературні твори (має видані книжки). Навіть так – ці сюжети складаються з її та нашого з вами життя, з підкреслено, але не педальовано інтимних переживань цього життя. Особисте Ірина вміє роздивитися й подати, як спільне, актуальне, важливе, навіть доленосне. Таким чином, вона у своїх творах прямує від приватного до загального, її мистецтво є принципово антропоцентричним.

Лапідарний, лаконічний сюжет сценарію «Дім», на екранізацію якого замірилася Ірина Цілик, також перебуває у вище описаному творчому річищі. Також тут знаходимо важливий для Ірини мотив драматичної тяглості традицій, нерозривності минулого й сьогодення. Вона абсолютно переконливо актуалізує історичний сюжет – з одного боку, через його належну універсалізацію, а з іншого, завдяки зверненню до подієвої та часової конкретики, належним чином досі не відрефлексованої українським кінематографом доби Незалежності.

Написав Володимир Войтенко, 14:48 31.08.2014