Тут Ви висловили дві великі істини про кіно, відкриті до нас: за сумою подій фільмові відповідає скоріше оповідання, ніж повість чи роман, і що історія (чи ситуація) має бути кандова...

А сценарій і не має бути цікаво писати, бо це складання "лего"...

Коли цікаво писати, це література.

Я схвалюював кіногенічність сюжету, недопрацювання мене в таких випадках не переймають.

Написав Юрій Сорока, 01:12 26.10.2012

Відсутність крові, то недопрацьованість, а не натяк.
Мене, насправді, дещо дивує схвалення саме цього сценарію. Адже це сценарій-одновечірка. Все просто, зрозуміло, в одній лінії розкривається. Писати такого роду історії дещо нудно, адже автоматично, немає творчого запалу.
Хоча може то від того, що в сценарний формат з оповідання перевтілювалось, а тому заздалегідь все зрозуміло було й неочікуваного для себе фіналу не передбачало.

Написав Геннадій Коваль, 19:28 25.10.2012

Тут, на відміну від «Анни…», та сама базова історія чітка, завершена, однозначна, хоча є ледве помітний натяк-роздвоєння щодо реальності жертви, - вм’яте крило, але без крові…

Але це не помітно, ні на що не впливає…

Тож маємо прості докази великої, могутньої теореми…

Безперечно, це «не-випадковість», навіть «незворотність»…
Кіношний сюжет.

Міцна, лаконічна, об’ємна історія, з якою легко, приємно працювати і наповнювати змістами.

Написав Юрій Сорока, 15:00 02.10.2012