Зрозуміло, що такою є психофізика, таким є темперамент автора, зрештою, це також виправдовується певними засадничими світоглядними речами, на яких будується історія, але все ж низка сцен ритмово дуже вже уповільнена: і коли хлопці борюкаються на дорозі, й коли мати з Василем розмовляє, і коли Олена з матір’ю пораються, і коли Василь нестерпно багато рубає дров…

Є речі, що вони не логічні для сільського життя: як мати розпитує Василя про бабу Машу і її родину – ніби він з’їздив щонайменше до сусіднього села; Олену не пускає мати додому, бо вже «ніч на дворі» – ніби їй, знову ж, до іншого села йти; до речі, ця ніч не заважає Василеві рубати дрова?

Зрештою, наскільки ця історія вписується до проекту «Україно, goodbye!»?

Звісно, ідея цього всього приворожування може бути цікавою з кількох оглядів, особливо ж, коли не напускати «диму», а знайти цим епізодам якусь несподівану, може – «ділову», стилістику…

Написав Володимир Войтенко, 15:17 20.03.2011