Вночі з 1 на 2 вересня о 01:30 на телеканалі «1+1» старт 15-го сезону програми АРҐУМЕНТ-КІНО та фільм режисера Мішеля Ґондрі «Перемотування»/ Be Kind Rewind (2008, США-Велика Британія).
У дотепній, веселій – без берегів – комедії вигадливого французького режисера-візіонера Мішеля Ґондрі «Перемотування» історія розгортається, прямо скажемо, надзвичайна. В автослюсаря та сміттяря Джеррі через певні обставини намагнічується мозок. І Джеррі, поза своїм бажанням, випадково розмагнічує всі відеокасети у пункті прокату, яким заправляє найкращий його друг Майк. І тепер, аби втримати клієнтів, друзі власними зусиллями намагаються перезняти головні фільми з колекції Майка – і «Одиссею» Кубріка, й «Мисливців за привидами», і «Короля Лева», і «Робокопа», і «Назад у майбутнє»! Важко собі й уявити...
До речі, від липня цього року в українських кінотеатрах можна бачити сьомий за рахунком фільм Мішеля Ґондрі «Піна днів», що сміливо створений за, сказати б, важкоекранізовуваним однойменним – химерним, фантазійним – романом культового французького письменника середини ХХ століття Боріса Віана.
Взагалі ж, Ґондрі більшість своїх стрічок зафільмував, як і «Перемотування», у Сполучених Штатах. Відповідно, в «Перемотуванні» зайняті знані американські кінозірки Джек Блек, Денні Ґловер та Міа Ферроу, а також музикант-репер Мос Деф, що він один з небагатьох із-поміж реперів має позитивні відгуки критиків на свої кіноакторькі спроби.
Цікаво, що герої Ґондрі фільмують так звану «шведійську версію» стрічки «Кінґ-Конґ» – від слова sweded. У результаті, цим самим «Перемотування» сприяло створенню такого поняття, як швединґ; і воно означає аматорський римейк якогось відомого фільму. І вже навіть проводяться відповідні конкурси та фестивалі зі швединґу, які претендують на створення цілої субкультури.
Також варто зауважити, що, поряд із американцями Дейвідом Фінчером та Спайком Джонзі, Мішеля Ґондрі називають як одного з найяскравіших представників світової хвилі режисерів, котрі прийшли до великого кіна з індустрії телевізійної реклами та відео. Принагідно, про творчий шлях Ґондрі, що його не оминув «Оскар» за найкращий сценарій до фільму «Вічне сяйво чистого розуму», у програмі йтиметься у спеціально створеному сюжеті.
Повертаючись до «Перемотування», варто зауважити, що це сюжетно досить несподіваний, а за настроєм – зворушливий, добродушний гімн кінематографу. Кіно надзвичано вигадливе, але просте й про прості речі, які стосуються кожного з нас. Про те, що сьогодні варто жити на повну котушку, але гріх забувати минуле, що треба боротися за те, у що віриш і не опускати рук ні за яких обставин – і в тебе все вийде, часом дуже несподівано, коли вже нічого й ні від кого не чекатимеш.
**
МІШЕЛЬ ҐОНДРІ, СУВЕРЕННИЙ ХУДОЖНИК
Французький кінорежисер, сценарист, продюсер та музикант Мішель Ґондрі розпочинав свою діяльність у світі мистецтва на початку дев’яностих років минулого століття спочатку як музикант, а згодом як режисер музичного відео. І саме музичне відео принесло йому визнання. У коротких, проте дуже виразних відеофраґментах формується візуальний та оповідний стиль режисера, який відзначається насамперед парадоксальністю візуальних образів та використанням найновіших комп’ютерних технологій.
Ґондрі за сміливість та експериментування з кінотехнологіями можна порівняти з французьким новатором Жоржем Мельєсом, який, власне, дав кінематографу його сучасну функцію великого мрійника. Як і його попередник, Ґондрі також прагне, аби кіно вийшло за межі звичайного людського досвіду, стало частиною людської суб’єктивности, переросло у незвичну екзистенційну пригоду.
2001 року Ґондрі дебютує в ігровому повнометражному кіні, фільмуючи стрічку, названу в нашому відеопрокаті як «Природа звіра», хоча в ориґіналі йдеться про природу людську. Власне між цими двома сутностями – людською та звіриною – і простягся сюжет стрічки, сценарій до якої написав американський сценарист Чарлі Кауфман.
Фільм розповідає класичну для західної культури історію про дикуна, що той стає людиною, та про людину, яка перетворюється на дикуна. У центрі оповіді – вчений Натан Бронфман, який намагається навчити своїх піддослідних мишей людським манерам, зокрема, правильній поведінці за столом . Його дружиною стає письменниця Ліла, котра страждає на певні гормональні порушення, а через деякий час Натанові випадає опікуватися пійманим у лісі дорослим чоловіком, якого немовлям викрав та згодом виростив божевільний, що вважав себе мавпою.
Тепер лікарю доводиться мати справу з тваринним і в довколишніх, і в самому собі. Подолати ж усі суперечності бідному Натанові буде непросто.
Справжній бо успіх приходить до другої спільної картини Мішеля Ґондрі та Чарлі Кауфмана. Вона називається вигадливо та навіть загадково – «Вічне сяйво чистого розуму». У фільмі йдеться про закохану пару, Джоела та Клементину, які, страждаючи від недосконалости одне одного, не тільки розривають стосунки, а ще й стирають одне одного з пам’яті у спеціальному науковому підрозділі.
І як у попередньому фільмі, тут також наявний розрив поміж мрією та дійсністю, проте цього разу все постає на дуже персональному, навіть інтимному рівні.
Ґондрі фільмує історію про цінність індивідуальности, про унікальність кожної людини, яку годі міряти якимись начебто універсальними мірками. У цій картині також ідеться про сховок від розчарувань та уніфікації, сховок, що його має кожна людина. Для режисера та його персонажів – це спогади дитинства.
«Вічне сяйво чистого розуму» стало найвідомішим, найпопулярнішим і найтитулованішим фільмом Мішеля Ґондрі. У цій картині щасливо поєдналися усі складові успішної та фактично універсальної кінострічки для широкої авдиторії.
Коханню і дитинству режисер присвятив і свою «Науку сну», яку він зафільмував за власним сценарієм. У ній ідеться про молодого дизайнера Стефана, що той намагається подолати рутину своєї професії, а також знайти візуальний еквівалент власних почуттів до сусідки.
«Наука сну» сьогодні вважається найрафінованішим фільмом Ґондрі, абсолютним утіленням його кіноестетики, а також принципів оповіді та візуального стилю.
З певними застереженнями, цей стиль можна назвати снодійним, сюрреалістичним – тут звичайні, навіть побутові речі не просто стають ґротесково перебільшеними, але й парадоксальними та вкрай амбівалентними. Його підкреслено дитячі образи мають особливу інфантильну та водночас агресивну авру, яка робить і героя, і світ довкола нього максимально пластичним, нестійким, дуже сильним та вразливим одночасно.
2007 року Ґондрі фільмує короткометражну стрічку «Дизайн інтер’єру», що та входить до альманаху «Токіо!». Кіноавтор знову розповідає історію кохання, проте цього разу у постапокаліптичних декорація японського мегаполісу. У вступі до фільму йдеться про потоп, який накрив Токіо та призвів до перетворення людей на рептилій.
Картина розповідає про молодого художника та його дівчину, яка страждає від неуважности свого коханого. І одного дня вона перетворюється на стілець та опиняється у помешканні молодого музиканта, де знаходить своє щастя. Ця новела є одним із найкращих творів Ґондрі, а також – певною квінтесенцією його творчости. Усе на світі сповнене любови, і все на світі прагне перевтілень.
2011 року Ґондрі заходить на суміжну кінотериторію голлівудських блокбастерів та переносить на екран відмий радіо- і телесеріал про Зеленого Шершня (фільм "Зелений Шершень"). Сценарій до цієї картини писав молодий канадський комік Стів Роґен, що він також зіграв тут головну роль.
Сценарна драматургія ґрунтується на деконструкції відомого супергероя, який постає на екрані аж ніяк не з героїчного боку. У фільмі багато різного градусу дотепів, проте вистачає і дії, котра фільмується у своєрідній манері Мішеля Ґондрі.
Вночі з 1 на 2 вересня о 01:30 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – фільм 2008 року «Перемотування», у якому режисер звів воєдино всі об’єкти своєї любови.
Мішель Ґондрі під час фільмування "Перемотування"
Ідеться насамперед про епоху джазу, що нею захоплюється Ґондрі, а також про джазових музикантів, кумирів його молодости, котрих режисер запросив до фільму. А ще в картині – надзвичайний вияв любови до кінематографа, яка втілюється не тільки у перегляді улюблених стрічок, але й у численних спробах відтворити їх заново, у свій спосіб, підручними засобами. Як уже було сказано, цей метод герої фільму називають швединґом, і він у картині всіляко раціоналізується, мовляв, ідеться тільки про заробіток, хоча насправді мова про правдиву пристрасть до кіна.
І ця пристрасть також утілюється у створені ориґінального фільму, а ще – в епізодах своєрідної людської солідарности, яка об’єднує собою і шанувальників різних видів мистецтва, і звичайних жителів провінційного містечка, які прагнуть залишитись у людські пам’яті ориґінальними та неповторними.
«Перемотування» – це фільм про творчість, яка не хоче визнавати стереотипів і правил, а також про суверенність художника, яку сьогодні підтримують і втілюють досить мало кіномитців, один із яких – Мішель Ґондрі.