[англ. Parody] — фільми, у яких доброзичливо та їдко глузують з кіногітів, жанрів або навіть цілих напрямів у кінематографі.

Пародія є дешевим (у матеріальному плані) продовженням гучного прокатного лідера. Вона не потребує астрономічних витрат на гонорари суперзірок, покупку авторських прав тощо. Вона лише копіює ориґінал, вносячи комізм у знайомі епізоди, що вже ґарантує успіх. А в результаті ризик зводиться до мінімуму. Не дивно, що в Голлівуді діє стійке правило: якщо фільм приніс значний прибуток, у продюсера залишається три виходи – фільмувати продовження, римейк або пародію.

Найбільш результативно у жанрі кінопародії працюють американські режисери Мел Брукс, Джим Абрамс і брати Джеррі та Дейвід Цукери. У 1969 році Джим Абрамс та брати Джеррі та Дейвід Цукери організували пародійну групу „Кентукська театральна солянка”. Пізніше всі троє вирушили до Лос-Анджелеса, де зняли розіграшну стрічку „Кентукська кіносолянка”/ The Kentucky Fried Movie (1977), що складалася з коротких скетчів і великої новели „За жменю єн”, в яких у стилі словесних каламбурів і кінематографічних ґеґів висміювалися різні телепередачі та жанри кіна. Ще з більшим успіхом у прокаті вони здійснили таку саму операцію з фільмами катастроф в наступній картині „Аероплан!”/ Airplane! (1980). Комедії ”Цілком таємно!”/ Top Secret! (1984) і „З пістолетом наголо”/ The Naked Gun: From the Files of Police Squad! (1988) глузували зі штампів шпигунських і поліцейських стрічок, а згодом знову повернулися до пародійного жанру, знявши кумедні картини „З пістолетом наголо 2 1/2”/ The Naked Gun 2 1/2: The Smell of Fear (1991) і „З пістолетом наголо 33 1/3”/ The Naked Gun 33 1/3: The Final Insult (1994), „Гарячі голови”/ Hot Shots! (1991) і „Гарячі голови, частина друга”/ Hot Shots! Part deux (1993).

Мел Брукс блискуче деб’ютував сатиричним бурлеском „Продюсери”/ The Producers (1968), який приніс йому премію „Оскар” за сценарій завдяки вдалим окремим пародійним номерам, наприклад, музичний номер „Весна для Гітлера”. Великий комерційний успіх „Виблискуючих сідел”/ Blazing Saddles (1973), витонченої пародії на вестерн, зробили Мела провідним коміком 70-х років, єдиною людиною, яка кинула виклик інтелектуальному гумору Вуді Аллена. Не менш блискучою вдачею стала пародія на фільми жахів „Молодий Франкенштейн”/ Young Frankenstein (1973). Менший успіх здобула пародія на фільми комічної доби початку століття „Німе кіно”/ Silent Movie (1976) через хаотичність сценарію. Чудове знання фільмів Альфреда Гічкока Мел Брукс продемонстрував у „Страху висоти”/ High Anxiety (1978), в якому формальна майстерність його режисури досягла піку. Його мистецтво пародії вміло поєднувало стилізацію та іронію у фільмі „Космічні яйця”/ Spaceballs (1987), у пародії на фільм „Зоряні війни”. Картина „Всесвітня історія, частина I”/ History of the World: Part I (1981) наповнена етнічними ґеґами, бурлескними сценами, але їй бракує цілісности, і часом її гумор стає несмаком. Розуміючи, що його кращі роки позаду, Мел Брукс робить дві спроби повернутися до пародіювання популярних жанрів „Робін Гуд: чоловіки у трико”/ Robin Hood: Men in Tights (1993) і „Дракула: мертвий і цим задоволений”/ Dracula: Dead and Loving It (1995), які не зустріли розуміння ні у критиків, ні у глядачів.

У жанрі кінопародії знімалися фільми у Франції („Високий блондин у чорному черевику”, „Неперевершений”, „Чудовисько”) і Чехословаччині („Лимонадний Джо”, „Привид замку Моррісвілль”, „Аделла ще не вечеряла”), в яких зазвичай пародіювалися американські жанри та кліше. Основні фільми: „Давай, Клео”/ Carry on Cleo  (1964), „Кентукська кіносолянка” (1977), „Аероплан”-1, 2 (1980, 1982), „Небіжчики не носять пледів”/ Dead Men Don't Wear Plaid (1982), „Голі пістолети”-2 ½, 33 1/3 (1988, 1991, 1994), „Гарячі голови!” (1991).

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)

Редакція для СМ: Віктор Глонь