Стрічка «Земля забуття»/ Terre outragée ізраїльсько-французької режисерки Міхаль Боґанім брала участь у конкурсній програмі минулорічного кінофестивалю "Молодість". Її кінотеатральна прем’єра у день роковин Чорнобильської катастрофи, себто 26 квітня, видається цілком закономірною, щоправда, стрічка навряд чи щось додасть українцям у розумінні самої трагедії. Не стане фільм і суто кінематографічним одкровенням.
Загалом ця стрічка є радше відбитком уявлень західної людини про наш "дикий степ", аніж адекватним відображенням українських реалій.
Ізраїльська режисерка в основу своєї стрічки поклала реальний факт – у ніч аварії у Чорнобилі та Прип’яті відбулося кілька весіль. Цієї теми не оминув і Алєксандр Міндадзе у своєму минулорічному фільмі "В суботу". Та якщо Міндадзе прагнув відтворити моторошну безжурність першого дня після катастрофи, то Міхаль Боґанім зосередилася на її жахливих наслідках.
У "Землі забуття" є кілька сюжетних ліній. Центральною можна вважати історію молодої жінки Ані (Ольга Куриленко), що її нареченого-пожежника, покликали гасити пожежу на ЧАЕС якраз у розпал їхнього весілля. Переживши евакуацію та смерть коханого, Аня зрештою повертається у Зону відчуження, де згодом стає ескурсоводом для французьких туристів. Навіть перспектива заміжжя не може змусити її покинути місце трагедії.
Інший персонаж картини – хлопчик-підліток. Перед аварією він разом із батьком посадив на березі річки яблуньку і в ту ж ніч батько зник на ЧАЕС. Через багато років хлопець прибуває до Прип’яті на поминальні дні, намагаючись знайти батька та деревце. Тим часом його божевільний батько марно намагається купити квиток до Чорнобиля на одній із залізничних станцій.
Стрічка розпочинається з ідилічних кадрів останнього мирного вечора перед аварією. Діти граються на березі річки, молодь катається на човнах. Одразу впадає в око, що режисерка безкінечно далека від нашого життя. Чомусь вона думає, що жительки режимного міста Прип’яті були змушені прати свої речі прямо у водоймі перед станцією.
Режисерку не турбує, що на будинках радянської Прип’яті висять сучасні кондиціонери, а рами у вікнах зроблені із пластику. Її герої носять нетиповий для свого часу одяг і слухають музику, яка не могла звучати у 1980-х.
Не забуває пані Боґанім і про популярний штамп голлівудських фільмів, у яких "наші" люди п’ють горілку гранчаками.
Сама режисера та авторка сценарію у нашій приватній розмові пояснювала, що анахронізми картини не псують, і взагалі відповідність історичним реаліям – річ другорядна. Вона наполягала, що чудово розуміє Україну, оскільки вже знімала фільми про Одесу. Проте поліський україномовний Чорнобиль геть не схожий на космополітичне місто біля Чорного моря.
Схоже, що пані Боґанім сама не знала як знімати цей фільм, тож він вийшов розладнаним, заплутаним і туманним. На всі запитання вона відповідала, що в неї таке "авторське бачення".
Стрічка "Земля забуття" орієнтована у першу чергу на закордонних глядачів, яких тема Чорнобиля водночас цікавить і лякає, і які легко "проковтнуть" усілякі моторошні байки про Зону відчуження.
Вони, напевне, будуть співчувати групі французьких туристів, які приїхали побачити Чорнобиль, та жахатимуться диких таджиків, які кочують покинутими селами із автоматами в руках. Українському глядачеві дивитися тут немає чого, окрім, можливо, Ольги Куриленко – "нашої" дівчини Джеймса Бонда.
УП. Життя, 27.04.2012