Стрічка режисера-дебютанта Джея Сі Чендора «На межі ризику», що вона від 24 листопада в українському прокаті, торкається болісної для американців теми – краху низки солідних корпорацій пам’ятного 2008 року, коли Волл-стріт несподівано перетворився на зону національного лиха.
Кінематограф вже давно демонізував "мешканців" цієї вулиці у Нью-Йорку, перетворивши їх на символи жадоби, марнославства і жорстокості. Що фінансовий геній Ґордон Ґекко із фільмів Олівера Стоуна, що божевільний яппі Патрік Бейтман із "Американського психопата", – обоє у свій власний спосіб знущалися із безневинних людей та заробляли нечесні гроші.
Проте Джей Сі Чендор, навпаки, уникає зайвої романтизації своїх персонажів – вони не психопати і не суперзлочинці, а звичайні люди, у чиїх руках опинилося забагато грошей, можливостей і влади. У центрі подій картини "На межі ризику" – невідома нам інвестиційна фірма, яка переживає скорочення персоналу на 80%. На цілому поверсі колись багатолюдного офісу залишилося лише тридцять робітників, і вони сподіваються, що їхні негаразди нарешті скінчилися.
Під скорочення потрапив і керівник відділу ризиків Ерік (Стенлі Туччі). Від нього вимагають негайно залишити кабінет, але він встигає передати флешку зі своїми розрахунками молодому фінансисту Пітеру (Захарі Квінто). Той відкриває файл і жахається – дослідження Еріка ясно вказують, що їхня фірма вже давно перейшла межу банкрутства і навіть продаж усієї власності не покриє боргів. Пітер телефонує своєму начальнику Віллу (Пол Беттані), а той, ознайомившись зі звітом, зв’язується із керівництвом компанії.
Вночі відбувається нарада. Виявляється, що керівництво ні сном, ні духом не здогадувалось про фінансові складнощі, тим паче, що генеральний директор фірми (Джеремі Айронс) мало тямить у її спеціалізації. Врешті-решт, директор вирішує з самого ранку продати більшість акції компанії, доки ніхто не дізнався, що вони нічого не варті.
Він розуміє, що такі дії зруйнують репутацію компанії, кар’єри її працівників та можуть завалити весь ринок, проте він прагне зберегти хоч якісь статки. Один із топ-менеджерів Сем (Кевін Спейсі) намагається запобігти цьому гігантському обману.
"На межі ризику" – це камерна драма, дія якої фактично відбувається у будівлі корпорації і лише кілька разів виходить за її межі. Герої фільму, які звикли жити безбідним життям, раптом стикаються не лише із перспективою безробіття, але й із важким моральним вибором, в якому чесніть накличе бідність, а обман допоможе втриматися на плаву.
Один із персонажів фільму сумно констатує, що люди знають про хиткість системи, але користаються нею, щоби жити на широку ногу, навіть не маючи грошей.
Кожен із героїв по-своєму сприймає непрості новини. Молодий талановитий Пітер разом зі своїм другом, вчорашнім випускником коледжу, вперше стикаються із "дорослими іграми", в яких не має місця ідеалізму. Топ-менеджер Сем, який віддав 35 років корпорації, відчуває, що марно прожив своє життя. Його колега Сара (Демі Мур) розуміє, що стане цапом-відбувайлом у цій історії і вже не зможе піднятися вище своєї посади, тож її "скинуть" як баласт.
Зрештою, нікому із працівників фірми не хочеться кидати виклик системі. Вони погодяться на усі умови керівництва і разом із ним намагатимуться отримати власний зиск. До речі, це зовсім не вигадана історія. У основі картини "На межі ризику" - реальне банкрутство корпорації "Леман бразерс", керівництво якої отримало мільйонні зарплати, навіть після того, як довело компанію до краху.
Картина лише виграє завдяки своїй реалістичності. Її дія відбувається у великій будівлі зі скла і бетону, у безликих офісах та кабінетах. Здається, що офісні працівники також стали частиною антуражу, і лише надзвичайні умови пробудили в них на деякий час людські якості. У цих персонажах відчувається і самотність, і неприкаяність. Зрештою, така ціна зарплати у два мільйони доларів на рік.
Майже весь фільм проходить у тривожному очікуванні фіналу, проте пафосного трагічного завершення так і не відбудеться. Не стається і катарсису. Зло стало настільки буденними та нецікавим, що примусити розплакатися може хіба що смерть улюбленого собаки, але не фінансовий колапс.
УП. Життя, 25.11.2011