втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Володимир Войтенко

 У фільмі американських кінорежисерів Браяна Коппельмана і Дейвіда Левіена «Сексоголік»/ Solitary man (2009, США), що у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 26 на 27 лютого о 00:40 на телеканалі «1+1», ідеться про такого собі Бена Калмена, якому вже за шістдесят. Кілька років тому він мав усе – солідний автомобільний бізнес, упливових друзів, коханок, а його фотозображення можна було побачити на обкладинках дорогих ґлянсових видань. Але ситуація може змінитися водночас. Хоча доля не без того, аби дати героєві ще один шанс розпочати все ізнову. Йому лишень потрібно відповісти на питання: чого ж він воліє від життя насправді?

Одразу ж варто зауважити, що пропонована комерційна назва, з дозволу сказати, перекладу стрічки з англійської є надто фантазійною, хоча головний герой і не без того – ловелас. Насправді ж переклад – точний, нескладний і прозорий – «Самотній чоловік». І цим багато сказано. «Ти сам-один, коли нагорі (життєвої драбини), й ти сам-один, коли опиняєшся внизу» – такою є своєрідна життєва аксіома, що її пізнає Бен Калмен у цьому драматичному фільмі, котрий не без простої, але цілком правдивої моралі, яка має, утім, одразу кілька вимірів.

Передусім, звісно, ще і ще раз мова про те, що самотність людину зазвичай убиває, а родина як була, так і лишається останнім прихистком у бурхливому житейському морі. Ну, і ще одне – втікати від страху не розумно, не варто і собі завше дорожче, бо, зрештою, від себе не втечеш нікуди.

У фільмі зайняте ґроно чудових голлівудських акторів. У головній ролі Майкл Даґлес. Поряд С’юзен Серендон, Джессі Айзенберґ і неперевершений Денні Девіто. Зазвичай він сприймається як виразний комедійний актор, і саме цього від нього завше й очікують. Але Девіто, що відомо і з деяких інших фільмів, є не менш переконливим майстром драматичної ролі. І в цій картині йому вдалося створити маленький шедевр – надзвичайно природно і переконливо віддати екранові характер, тип, особистість, долю.

Та увага наша усе ж на постаті Майкла Даґлеса, надзвичайно точно вибраного режисерами для втілення персонажа, сказати б, на гойдалці життя. Звісно, подібний образ не є для Даґлеса чимось із нового і неймовірного, та він, у кожнім разі, цікавий – особливо ж, коли розглядати певний екранний імідж цього яскравого актора, яким він формувався й утвердився протягом останніх кінодесятиліть, про що окремо йтиметься у спецально підготовленому сюжеті.

У кожнім разі, на нас чекає – разом із Майклом Даґлесом – кіноподорож в історію про сенс і сутність життя на прикладі одного самотнього чоловіка. Безумовно, кожен із нас схильний, має право, шанс і волю шукати свої сенсові варіанти самостійно. Та, зрештою, АРҐУМЕНТ-КІНО ніколи й не пропонував панацеї та розв’язок того, що зав’язано, якщо не міцно, то мудрувато. Ми не в аптеці й не на шкільному уроці, зрештою. І пропонуємо не стільки лікуватися і вчитись, скільки переживати кіномистецтво й принагідно мислити. А там буде видно…

**

МАЙКЛ ДАҐЛЕС: ОБЛИЧЧЯ ЕПОХИ

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО 

Американський актор Майкл Даґлес завжди знімався у стрічках, які розповідають про сьогодення, і у його фільмографії немає історичних картин чи фантастики. Можна навіть сказати, що його екранний образ ідеально слідував за епохою. І грав Майкл Даґлес здебільшого багатих, успішних, часто цинічних білих чоловіків, які передусім прагнуть бути переможцями.

Його екранне амплуа визначили одразу дві ролі, зіграні одночасно наприкінці вісімдесятих років ХХ століття. Насамперед, це роль фінансового спекулянта Ґордона Ґекко із картини Олівера Стоуна «Волл-стріт», що принесла акторові «Оскара» . Даґлес утілив на екрані не просто нувориша, для якого немає нічого святого, крім грошей, а ще й доволі самотню та вразливу людину, яка свого часу дорого заплатила за власні ілюзії, відтак, не хоче більше помилятися.

«Волл-стріт»

Ґордон Ґекко у виконанні Даґлеса постав перед глядачами водночас цинічним маніпулятором та по-своєму привабливим, харизматичним героєм, здатним вести за собою інших. І знаменитим відтоді є монолог Ґордона, який починається словами:  «Жадібність – це добре…»

Іншу половину екранного іміджу Даґлеса  заклала роль адвоката Дена Ґалаґера із фільму «Фатальне захоплення» режисера Едріена Лайна. У ньому йдеться про неприємні наслідки адюльтеру, у який вступає одружений чоловік, користуючись від’їздом  дружини на вихідні до матері. Цим чоловіком, власне, і був герой Майкла Даґлеса.

Актор грає цілком сучасного міського жителя, представника середнього класу, розумного, врівноваженого і цивілізованого, з гарним художнім смаком, здорового фізично, а також позбавленого найменших забобонів та умовностей чоловіка середніх років. Ден Ґалаґер цінує родину, кохає дружину, проте не може собі відмовити в одноразовому сексі без зобов’язань.

І в цій схильності піддаватися своїм маленьким, а далі й більшим слабкостям проявилася перша ознака моральної, а згодом і фізичної деградації чи не всіх героїв Даґлеса. Увесь їхній спосіб життя, позбавлений опертя на традиційні цінності, міцну мораль та навіть віру, піддавався різноманітним спокусам, перед якими героям годі було встояти. У «Фатальному захопленні» Ден Ґалаґер переходить межу, застосовуючи фізичне насилля. Він ніби прагне врятувати родину, але насправді бореться із власним гріхом, якого навряд чи можна здолати за допомоги примітивної агресії.

 І ця агресія як головний захисний механізм стала очевидною у ще одному фільмі кінця вісімдесятих – чорній комедії «Війна сімейства Роузів». Ідеться в ньому про стосунки, родинне життя, а потім і взаємну ненависть Олівера та Барбари Роузів, які одного дня пообіцяли одне одному вічне кохання, проте не змогли мирно розійтися після того, як почуття зів’яли.

Власне, герой Даґлеса Олівер у цій історії – радше скривджена сторона, адже він прагне зберегти шлюб, проте його дружина Барабара і слухати не хоче про компроміси. Відтак суперечки переростають у повномасштабну війну, у якій обидва герої використовують різноманітні засоби впливу, дуже далекі від цивілізованого способу з’ясування стосунків. 

Як завше буває, сказати б, несерйозна картина проявила серйозні проблеми американського суспільства, серед яких однією із найболючіших того часу була криза традиційної родини. І чоловіки у подібних історіях потерпали найбільше, бо їм доводилося самостійно нести увесь тягар розмаїтих обов’язків та навантажень, які нікуди не щезали після розірвання шлюбу. І в них було дуже мало засобів, аби розв’язати власні проблеми, окрім примітивного насилля.

Іншою знаменитою роллю Майкла Даґласа стане Нік Карран з картина Пауля Вергофена «Основний інстинкт». Актор утілює поліцейського детектива із Сан-Франциско, який проходить реабілітацію після невмотивованого убивства туристів. І це тільки один із численних гріхів Ніка, який також зловживав алкоголем, наркотиками і не спинявся перед іншими правопорушеннями.

Герой Даґлеса утілює людську амбівалентність, грає персонажа на своєрідній гойдалці між добром та злом. Після зустрічі із підозрюваною у серійних убивствах письменницею Кетрін Тремел, Нік остаточно втрачає голову і повертається до своїх  притлумлених потягів.

"Основний інстинкт"

В «Основному інстинкті» виявився темний бік героїв Майкла Даґлеса, проявилася їхня схильність не просто до ризикованої, але й відверто деструктивної поведінки, причому деструкція спрямовувалася на всі боки – і на довколишніх , і на самого героя.

Звісно, що такого морально розхитаного персонажа намагалися якимось чином лікувати. Показовий приклад терапії продемонстровано у картині Дейвіда Фінчера «Гра», що вона присвячена реабілітації інвестиційного банкіра Ніколаса Ван Ортона, котрий переживає депресію напередодні свого сорок восьмого дня народження.

Ортон давно віддалився від своїх рідних та близьких і живе у своєрідному емоційному вакуумі, плекаючи неґативні почуття та міркуючи про самогубство. Аби якось вивести його з такого стану, брат Ніколаса дарує йому участь у таємничій Грі, яка має здійснити магічний вплив на життя меланхолійного банкіра.

Взагалі, сам шлях терапії для подібного персонажа передбачає максимально шокові ефекти, адже такому героєві є що втрачати. Ніколас Ван Ортон сховався за своїм багатством та суспільним статусом, як за кам’яною стіною, яку годі здолати довколишнім. І вигнати звідти його можуть тільки вагомі причини та серйозні засоби.

Картина закінчується успіхом терапії. Втрачаючи усе своє високе становище, герой Даґлеса відкриває для себе заново світ та відкривається для світу. Наприкінці фільму, зі сльозам на очах, він повертається до близьких людей, аби покаятися за свою черствість.

А вночі з 26 на 27 лютого о 00:40 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» – стрічка «Сексоголік» режисерів Брайяна Коппельмана, Дейвіда Левіена , у якій Майкл Даґлес підбиває своєрідні підсумки життя свого незмінного кіногероя. Тут утілилися майже всі іпостасі зіграних колись персонажів Даґлеса, за винятком хіба що радикально кримінальних. І знову актор грає персонажа, котрий не хоче покладатися на милість довколишніх і, тим паче, на їхнє співчуття.

"Сексоголік"

Проте цього разу його упевненість уже не підтверджена ні особливими матеріальними статками, ні віком героя, ні його фізичним станом. Перед нами історія про те, як упевнений у собі білий чоловік, міський житель, американець, представник середнього класу, який не має забобонів та морального стрижня, зазнає життєвого фіаска.

Головною темою «Сексоголіка» є криза життєвої філософії, відтак сумніву піддаються усі вірування нашого героя, уся його спроможність долати життєві труднощі та добиватися успіху. По-своєму, це цікаве видовище, яке ближче до фіналу стає навіть захопливим. Невже героєві пощастить і цього разу?

Коментарі