втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Дмитро Корчинський, KorrespondenТ.net

Я прихильник трипіломанії Якщо у вісімдесятих роках трипільський банячок середнього розміру коштував 50 совєцких рублів, то нині, зусиллями трипілофілів, його вартість подекуди сягає 5 000 доларів. Себто, нині і в Україні завелися ліквідні корисні копалини. Вони кажуть, що вся європейська культура пішла з України. Це обнадіює, можливо колись вона сюди повернеться. 

Аби це сталося, треба подолати власні звички. Не тільки шкідливі. Усі. Людина живе значною мірою за звичкою, вірніше завдяки здатності до звички, зокрема тому, що може автоматизувати власні реакції. Коли ми йдемо, ми думаємо не про те, як переставляти ноги, а про дівчат. Проте, коли мріємо вдосконалитися в танці з дівчатами, маємо зовсім інакше волочити підошвами по підлозі, ламати звичку. Несть числа прикладам небезпеки звички. Почнемо зі звички до небезпеки.

Існує правило заміняти підрозділи, які перебувають на передовій на 11-й день. Якщо не зробити цього, зростає відсоток втрат. Бійці звикають до небезпеки, не бережуться і гинуть.

Більшовики перемогли своїх найближчих конкурентів – есерів – бо ті занадто вже почували революцію своєю коханкою, занадто звикли бути першими.

Матір Божа рідко являється професіоналам власного культу – теологам, єпископам – частіше дітям (трьом дівчаткам з Фатіми), у яких іще не виробилася звичка, отже імунітет до святого.

Але найгірше – звичка до слів. Борців з українською ця мова дратує, отже їхнє ставлення є більш адекватним, аніж носіїв мовної звички. В межах нашої метафори, мова – це танок, а не похід в ларьок. Орда привчила нас до вживання слів у перевернутому значенні, до порочної інакомовності (це єдина влучна думка Оруела в романі «1984»).

Браття і сестри! Припинімо повторювати, перетирати і тиражувати єресь. Неможна казати: правоохоронні органи. Це монгольською. Українською звучатиме так: репресивний апарат, знаряддя гноблення. Міліція – чудове слово, яке означає нерегулярну збройну самодіяльність громадян. З латинського кореня цього слова в багатьох європейських мовах виростає означення лицаря. За участь в міліції, тобто в незаконних воєнізованих формуваннях у нашому карному кодексі передбачена спеціальна стаття. Називаючи міліцією відомство Могильова ми не помиляємося, ми брешемо. Що нам до того, що це самоназва цього племені канібалів? Якщо завтра вони назвуть себе феями вранішньої роси, невже ми і це повторимо за ними?

Вживаючи звично викривленні назви, ми грішимо, бо допомагаємо язичникам лишатися язичниками.

Днями під Печерською прокуратурою (це слово допустиме, адже викликає в християн та юдеїв устійливі негативні асоціації) в мене зав’язалася бесіда з двома гвинтиками репресивної машини, які охороняли автозак. Браття і сестри – почав я – ви забезпечуєте діяльність і виконання постанов т.зв. «суду» та виконуєте розпорядження прокуратури. В Україні ніхто не вірить у справедливість «суду», в некорумпованість прокуратури. Отже, кожного дня, виконуючи свої обов’язки, ви з великою ймовірністю служите злу. Ми всі гріховні, але для вас гріх – фах. Вони попросили мене відійти на п’ять метрів, а я ніколи не хотів бути ближчим до них, ніж на 5 тисяч кілометрів. Якщо тюрма необхідна для функціонування суспільства, все одно не варто називати її «будинком дитячої творчості».

Ми називаємо росіянами мешканців Московії, і цим перешкоджаємо їхньому самовизначенню, а заразом і своєму. Адже ми чудово знаємо, що Русь – західніша за Смоленськ, натомість Московія – це розширення Далекого Сходу до кордонів Європи. Коли ми називаємо будь-кого з сусідів їхньою самоназвою – це означає, що вони над нами небезпечно домінують. Дойчів ми називаємо старовинним ромейським словом «німці», ромів – циганами, Айястан – Вірменією, чому ж «рускій язик» ми запопадливо називаємо російською мовою?

Коли я чую, як українські журналісти називають другу світову війну язичників проти сатаністів «вітчизняною війною», я згадую бабцю Гаріка Губермана, яка (за його спогадами) повторювала йому: Гарічек, кожне твоє слово – зайве. Кожне слово журналіста – зайве не тільки на допиті, але й у телевізійному репортажі.

Ось приклад недоброякісного журналістського повідомлення, яке використовує звички слововживання: «Патріарх Московський благословив Президента України». Визначальною рисою Патріарха московського є та, що як з’ясувалося наприкінці минулого року, він являється федеральним службовцем високого рангу. За це можна було здогадатися і раніше: він виглядає, як федеральний службовець, пахне, як федеральний службовець, поводить себе, як федеральний службовець, охороняється ДСО згідно закону про охорону державних службовців. Отже, коректне повідомлення мало звучати так: Президент України взяв благословення у московського федерального службовця. Це все розставило б на свої місця.

Нам потрібні люди, які знехтують нашими звичками. Чим більше вони будуть неподібні один на одного, тим краще. Бог сам подбає за тим, щоб звести їх разом в один історичний сюжет.

Бог розмовляє з нами метафорами, складаючи не слова, але долі. Він звів на початку великої елліністичної пригоди Діогена Синопського (якому ніщо не було потрібне) з Олександром Великим (якому було потрібно все). А згодом, вони символічно померли в один день: Олександр – у Вавилоні, Діоген – у Коринфі.

В одній купелі були хрещені два полюси XIII ст. – св. Франциск (який проповідував пташкам) і Фрідріх II (предтеча антихриста).

Як ми знаємо з достовірних джерел – судових журналів – бог пан помер у час народження Ісуса (народилися вони відповідно в Паніасі і Назареті, майже поруч, в одній місцевості – Галілеї).

Згадаймо, як Річард і Саладдін грали в шахи.

Знову ж таки, президент України зустрівся з президентом Кіпру – і це доленосно. В чому тут метафора і символ – нам не дано знати, позаяк тема розмови невідома і обидва поки що живі.

Але в непростій політичній ситуації, яка склалася після їхньої зустрічі (хоча, можливо і до) нашим тактичним завданням є вийти за межі звичного, на холод невизначеності, в порожнечу.

Коли чернець захотів надати глибшого сенсу дніпровським кручам, він викопав печеру – утворив порожнечу. Відтоді ці кручі святі.

Коли чернець – аматор порожнечі –
У кручі викопав печеру, хто б вгадав
В нас – виповнення сенсів,
в них – предтечів?

Ми виповнили сенси – тісно нам,
Печери переповнені кістками,
Завалені землею і сміттям.

Я йду над берегом, я маю порожнечу в голові.
У животі я маю порожнечу.
Шукаю кручу я
Із шухлею та заступом на плечах.

KorrespondenТ.net, 07.07.2011

Зображення: http://www.oleksandrdadak.com/

Коментарі