втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Надмірна вага – поняття, яке не існує саме по собі. Воно завжди прив’язане до певного виду діяльности, суспільного статусу, фахової придатности людини чи стану її здоров’я. І з плином цивілізації зайва вага все частіше і частіше стає на заваді нормальному функціонуванню людини у соціумі. Але так було не завжди. Традиційно повнота позначала собою життєлюбство та оптимізм, щирість, відкритість і принципову неконфліктність.

Зокрема, таким є шекспірівський Фальстаф у виконанні Орсона Веллса. Хоча Фальстафа не назвеш сміливцем чи хоч якимось придатним воїном. Його життєлюбство обмежується цілком тілесними утіхами та різними дотепами, які здебільшого пародіюють королівську владу і, власне, саму серйозність високої політики. Водночас життєлюбство Фальстафа у картині «Опівнічні дзвони» перетворює його на трагічну постать. Герой Веллса стає заручником прагматичної політичної гри. По суті, перед нами історія зрадженої невинности, що подається через постать людини, так би вмовити, із зайвою вагою.

У сучасному світі тілесна надмірність стала позначати собою певну суспільну неформатність, а інколи навіть скандальність. Повна людина опиняється на марґінезі багатьох суспільних процесів, її соромляться, з нею уникають контактів. Власне, на епатажі, який викликають у широкої публіки повні люди, побудував свою кар’єру американський кінорежисер Джон Вотерс. Головними героями його картин завше були різного роду неформатні персонажі, серед яких вирізнявся актор Гарріс Ґлен Мілстед, відоміший за сценічним псевдонімом Дівайн. Дівайн прославився у ранніх картинах Вотерса, зокрема, у скандальній стрічці «Рожеві фламінґо», де акторові доводилось робити безліч епатажних та огидних речей. І Дівайн у фільмах Вотерса може бути прочитаний насмперед, як ґротескове утілення життєлюбства, за яким аж ніяк не проглядається трагедія.

 1988 року Джон Вотерс фільмує картину «Лак для волосся», у якій головну роль грає Рікі Лейк – артистична дівчина із зайвою вагою. А її матір утілює той самий Дівайн, що зіграв у картині ще одну – чоловічу – роль. Сюжет обертається довкола танцювального шоу Корні Колінза, яке виходило у Балтиморі на початку шістдесятих років ХХ століття. Власне, йдеться про суперництво двох дівчат, котрі ніби утілюють різні життєві філософії. Перша – білявка Ембер – виступає за традиційні цінності білого населення Балтимора, яке заперечує рівні права з чорношкірими. Їй протистоїть неформатна Трейсі, котра відстоює неформальний стиль життя та вважає, що у неї душа чорношкірої.

Звісно, і сам конфлікт у картині, і його художні засоби максимально стилізовані. Це кіно всуціль умовне, позначене грою з уже неактуальними культурними формами. Тут багато ексцентрики та ґротеску, проте форма «Лаку для волосся» цілком суголосна його бунтарському, нонконформіському змісту. Надмірність, у тому числі і тілесна, стає свого роду символом і художньої розкутости, і щедрої вітальности авторів та героїв стрічки.

«Лак для волосся» став фільмом, що він цілковито леґітимізував нестандартну зовнішність у голлівудському кінематографі. Принаймні, після нього історії про різні методи схуднення фільмувалися підкреслено глузливо, як от у комедії «Табір для товстунів».

Стрічка розповідає про спеціальний табір для повних дітей, що він призначений для комфортного проведення часу серед собі подібних. І первинною метою цього закладу є пошук способів позбавити дітей від різноманітних комплексів, а зовсім не схуднення. Та ось власники табору  несподівано продають його молодому бізнесмену, який сповідує новочасні методи боротьби із зайвою вагою і прагне якнайшвидше випробувати ці методи на своїх підопічних.

«Табір для товстунів» створений на студії Волта Диснея, тому він максимально далекий від реальности, проте саме такий стиль оповіді став визначальним для подібних історій у голлівудському студійному кіні. Неформатні товстуни, зрештою, виходять переможцями у боротьбі і з поганими звичками, і з поганими дорослими, і зі своїми цілком  форматними ровесниками.

На початку двотисячних років було створено кілька фільмів, які процесом схуднення позначають певний трагічний злам у людській долі. Одним із найяскравіших прикладів ми знаходимо у картині «Реквієм за мрією», що він присвячений гонитві за американською мрією початку нового тисячоліття.

Одна з героїнь цієї стрічки, Сара Ґольдфарб, за всяку ціну мріє схуднути, аби потрапити на популярне телевізійне шоу. Для цього вони починає приймати певні диво-пігулки, які спричиняють спочатку ефект схуднення, незабаром швидке звикання, а згодом доводять жінку до божевілля.

«Реквієм за мрією» став фільмом нового покоління, яке бачить реальність настільки складною та суперечливою, що для неї навряд чи підійдуть рецепти минулих років. Ціна за мрію сьогодні виявляться не просто високою, а практично непомірною, непідйомною для звичайної людини.

І непомірне схуднення стало супутником іще одного кіногероя нового тисячоліття – Тревора Рєзніка з картини «Машиніст». Рєзнік працює робітником на заводі і вже рік не спить. Водночас він отримує дивні повідомлення та спілкується з людьми, яких не бачать сторонні. Знесилений, на межі божевілля, він зрештою розплутує загадку. Виявляється, що вже рік він потерпає від почуття вини за смерть хлопчика, якого збив на своєму автомобілі.

"Машиніст"

«Машиніст» прикметний і своїм підходом до проблематики, і своєю кіномовою. Усю історію ми бачимо очима однієї людини. І ми ніби замкнені у погребі свідомости одержимого хворобою персонажа. Більше того, картина послідовно утверджує суб’єктивну правду як єдину можливу філософію виживання у сучасному світі. І надмірна втрата ваги головним героєм, котра у фільмі подається як універсальна метафора нестерпної вини, вже не стає об’єктом окремого інтересу у стрічці. Худий Рєзнік хоч і дратує довколишніх, проте лишається сам на сам із втратою своїх кілограмів.

Не буде універсальної моделі схуднення і для героїв картини «Товстуни» іспанського режисера Даніеля Санчеса Аревало. Перед нами також цілком сучасне кіно, яке мало що стверджує, проте безконечно проблематизує ситуацію. Стрічка починається, як історія терапії кількох персонажів з надмірною вагою, проте її продовження цілком неочікуване. Кожен із героїв знаходить власну дорогу до щастя, і вона вже аж ніяк не буде прямою.

«Товстуни» зроблені на перетині сучасного світу та розмаїтих способів про цей світ розповісти. Це може бути телевізійна реклама, групова терапія, релігійні культи чи навіть екзотичні сексуальні практики. Усі вони пропонують свою версію поведінки сучасної людини, і всі вони, так чи так, але претендують на панування не тільки над розумом та серцем, а ще й над тілом сучасної людини. Тому і виходить, що герої фільму «Товстуни» опиняються під вогнем з усіх боків. Власне, перед нам історія виживання у сучасному світі, де стільки найрізноманітніших правил та застережень, що для дотримання їх усіх не вистачить цілого життя. Це круті інтелектуальні віражі, якими мчать герої стрічки, аби спочатку втратити вагу, а потім, врешті-решт, набратися якоїсь житейської мудрости.

Коментарі