Анна Купінська
«Меланхолія» ознаменувала вихід знаменитого режисера з його затяжної депресії, результатом якої став похмурий та сповнений безнадії "Антихрист".
Втім, "Меланхолію" аж ніяк не назвеш оптимістичним фільмом. Відомий провокатор Трір зіграв на поширеному страхові кінця світу, який пророкують вже у наступному році. Режисер зізнавався, що ідея картини прийшла до нього під час сеансів психотерапії, проте він вирішив не знімати фільм-катастрофу, а зосередитись на почуттях людей, які перебувають в очікуванні смерті.
Що ж, йому вдалося не лише перенести ці почуття на екран, але ще й передати їх глядачам. Трір не дає своїм героям надії на порятунок і навіть з деякою садистською методичністю фіксує повільне наростання жаху та безнадії.
"Меланхолія" складається із двох частин, які називаються іменами сестер - головних героїнь фільму. Перша ("Жюстіна") розповідає про весілля молодшої сестри, а друга ("Клер") присвячена старшій та її переживанням напередодні кінця світу. Жюстіна (за цю роль Кірстен Данст отримала Золоту пальму в Каннах) перебуває у меланхолії і навіть власне весілля не радує її. Вона очевидно мучиться серед кічової пишноти замку, орендованого в чоловіка Клер, уникає гостей і навіть власного нареченого.
«Жюстіна» - це історія, сповнена берґманівського драматизму та із ібсеніською героїнею у центрі оповіді. Жюстіна вочевидь належить до так званого "upper middle class". Вона успішно працює в рекламному аґенстві, а бос навіть обіцяє їй посаду арт-директора. Наречений дівчини готовий виконувати усі її забаганки. Та у якийсь момент героїня починає відчувати огиду до свого життя та своєї роботи, і поява планети Меланхолія над Землею лише позначає початок її хвороби.
Клер стає головною героїнею у той час, коли її сестра остаточно поринає у свою недугу, а Меланхолія впритул підходить до Землі. Вона страшенно боїться, що планета зіштовхнеться із Землею, проте чоловік намагається вселити в неї оптимізм. Клер живе у власному маєтку разом із родиною та здається цілком щасливою. Її почуття близькі та зрозумілі - Меланхолія означає кінець її радісного життя та загибель усього, що вона так любила.
Зрештою, Трір так і не пояснює, чи події в його фільмі відбуваються "насправді", чи може стаються тільки у фантазіях Жюстіни. У картині ніби співіснують дві паралельні реальності: буденне життя сестер та видовищні апокаліптичні візії.
Зрештою, вони дуже нагадують постановочні фотографії з глянцевих журналів, що до них писала слоґани копірайтер-Жюстіна. Ще у інтерв'ю із Стіґом Бьоркманом, опублікованого 1999 року режисер заявляв, що його приваблює естетика рекламних фото та "натюрморти з людей". У "Меланхолії" він звернувся до цих образів.
"Меланхолія" - справжня декадентська стрічка. Кожен кадр у ній - це поєднання краси та смерті, а сама картина пронизана відчуттям загибелі епохи (та й саме "старорежимне" слово "меланхолія" одразу нагадує про fin de siècle, а ім'я Жюстіна відсилає до героїні Де Сада). Трір цитує німецьких романтиків та англійських прерафаелітів. У фільмі з'являється "Офелія" Джона Еверета Мілле і вона якнайкраще ілюструє атмосферу "Меланхолії".
Сама ж стрічка знята із оперною величчю, тим паче, що у саундтреку Трір використав музику Вагнера до "Трістана та Ізольди". За духом "Меланхолія" близька до картин, які переосмислюють нацистську спадщину Європи, на кшталт "Загибелі богів" та "Нічного портьє". Крім того, поява у "Меланхолії" Шарлотти Ремплінґ, яка зіграла матір Жюстіни та Клер явно не випадкова - вона знімалася і у Кавані, і у Вісконті.
Зрештою, Трір із юності тяжів до цієї естетики. У своїх спогадах він зізнавався, що одного разу приніс квіти Ліліані Кавані в подяку за "Нічного портьє", проте режисерка відмовилася їх прийняти. На той час вона вже сповідувала ліві ідеї та стверджувала, що зняла цей фільм лише заради грошей і вважала його поступкою імперіалізму.
"Меланхолія" - це безперечно видатний європейський фільм. І його єдиний можливий недолік у тому, що він не вписується у жодну соціальну схему. Він існує поза межами сучасної політичної та соціальної кон'юнктури, нічого не критикує та не проголошує жодних революційних ідей. Це чисте мистецтво заради мистецтва, і воно приносить неабияку втіху.
УП. Життя, 22.07.2011