Є кілька кіножанрів, до яких американське кіно ставиться із особливою серйозністю. Це фільми про спорт, військові та судові драми, а також стрічки про політику. Батьки-засновники будували свою країну, взявши за взірець Давній Рим, тож основні точки римського суспільного життя, на кшталт спортивної арени, форуму, Сенату та поля битви, стали осердям і американської культури.
Як режисер Джордж Клуні вже зняв один фільм про спорт і дві політичні драми. У його стрічках, як за часів античності, політика є життєво важливою і суто чоловічою справою. У попередній картині Клуні "Надобраніч та удачі" йшлося про 1950-ті роки, коли у світом керували чоловіки у твідових костюмах та окулярах у роговій оправі.
Дія картини "Березневі іди"/ The Ides of March, що від 16 лютого в українському кінопрокаті, відбувається на початку 2000-х, а у її основі реальна кампанія кандидата у президенти Говарда Діна. І як у давні часи, жінки тут виступають лише у ролі покірних дружин та мовчазних об’єктів сексуальної експлуатації. Проте пристрастей у стрічці ніяк не менше, ніж у римському Сенаті.
Головний герої картини – тридцятирічний Стів Маєрс (Раян Ґослінґ) працює у передвиборчому штабі кандидата в президенти від демократичної парті. Губернатор Майк Морріс (Джордж Клуні) балотується на цю посаду не вперше, і цього разу твердо налаштований на перемогу. Він ліберал, підтримує одностатеві шлюби та аборти, прагне позбавити США нафтової залежності та залишити країни Близького Сходу у спокої.
Стів свято вірить у чесність свого кандидата і сам прагне грати лише за правилами. Та якось він дізнається, що губернатор спокусив двадцятирічну працівницю штабу, і тепер їй потрібні гроші на аборт. Хлопець намагається владнати скандальну ситуацію, але сам потрапляє у халепу – начальник штабу несправедливо обвинувачує його у зраді та викидає на вулицю із "вовчим квитком". Тепер, коли мова йде про виживання, Стів, готовий піти по трупах колишніх друзів.
П’єса, за якою була знята ця стрічка, називається "Фараґґаут-Норт", але Джордж Клуні навмисне змінив її назву на "Березневі іди", аби провести паралель із заколотом проти Юлія Цезаря, який відбувся якраз під час цього весняного свята.
У фільмі день праймеріз, на яких має вирішитися доля губернатора, збігається з датою смерті Цезаря (15 березня), а юний Стівен виступає у ролі Брута, який сховав кинджал під своєю тогою. Зрештою, стрічка торкається проблеми, актуальної як для наших сучасників, так і для давньоримської "творчої еліти": йдеться про втрату політиками своєї virtus (честі, скромності та непідкупності) і тріумфу avaritia (зажерливості).
Втім, оповідь про молодого ідеаліста, який стикається із цинізмом політиків, не є рідкістю для американського кіно, варто згадати хоча б "Основні кольори" Майка Ніколса. Проте стрічка Клуні розповідає не лише про втрату віри, а й про холодну та бездушну механіку американського політичного процесу, де будь-яка слабина, помилка чи вияв людських емоцій може коштувати кар’єри, та й навіть життя.
Загалом, у "Березневих ідах" Клуні-режисер знаходиться у тіні, адже весь фільм тримається винятково на сильних та переконливих акторських роботах Раяна Ґослінґа, Пола Джіаматті, Філіппа Сеймура Гоффмана та Маріси Томей. Зате Клуні-актор показав себе з позитивного боку у ролі губернатора Морріса. Картина стала своєрідним бенефісом молодого і перспективного Ґослінґа, який талановито зобразив перехід свого героя на темний бік Сили великої політики.
УП. Життя, 17.01.2012