Першого лютого 2021 року Сергія Проскурню Бог забрав до себе...
Двадцять років тому ми з Сергієм мали розмову для часопису KINO-KOЛО, якою фактично розпочиналося 11 число; можна з нею ознайомитися тут: https://web.archive.org/.../http://kinokolo.ua/pdf/11.pdf
Розмова називалася ПРО ТРИВАННЯ...
Сергій завше турбувався про Найважливіше. Він знав минуле. Він водився з Найкращими, серед яких були й Марія Примаченко, і Сергій Параджанов. Він прозирав майбутнє. Ось його слова з тієї самої розмови 2001 року...
" Важливо, щоб наша мистецька вартість не просто ґрунтувалася на яскравій патріотичній ідеї, а на патріотичному триванні, як казав Курбас.
І щоб спробувати добратися суті, нам доведеться спримітивізувати наш із тобою діалог, аби визначити дійових осіб конфлікту. І це гігантський позиційний конфлікт, що він трагічніший за шекспірівські конфлікти, бо за ним стоїть не фізичне життя, від якого залежить тривання чи географічна сутність держави, а цілий материк у мистецтві. Бо Україна не була державою, а материк української культури існував. І ми зараз втрачаємо цей материк, а не державність. Патріотична ідея має захистити цей материк, не обмежений кордонами України, що їх зараз знову починають переглядати: нині щось там із Молдовою, завтра, дивись, із Росією почнеться... "
З Росією розпочалося. Бо ніколи не закінчувалося. І Сергій про це також знав.
Закінчувалася наша розмова такими Сергієвими міркуваннями, згадкою, що владні особи схильні вичавити з України дієвих мистецьких людей...
" Років зо два тому мені саме це пропонувала одна людина, що вона впливає на прийняття державних рішень. Звісно, що я нікуди не поїхав. А тепер зустрілися, й чую: “Все-таки ти розумно вчинив. Так добре придумуєш проекти, і там така перспектива відчувається, ну, мислення таке – не сьогодні на сьогодні, що – “схопив, пішов і втік”. А за цим є відчуття перспективи”. Я кажу: “Ну от бачите, як гарно, що ви це відчули нарешті”... А я з цього починав – я просто вчив у музучилищі музичну форму, і знаю, як формується сонатно-симфонічний цикл. І все. І ми існуємо за цими законами, і кіно існує за цими законами... "
Проскурня був такою симфонією нашого культурно-мистецького й суспільного життя.
На вечір 4 лютого Василь Вітер запросив на виставу за вікопомною п'єсою Миколи Куліша у київському Центрі Курбаса, на "Мину Мазайла". А я гарно пам'ятаю, що Сергій рівно 30 років тому поставив на "Укртелефільмі" двосерійну кінострічку за цією п'єсою, що вона про те, як нам психологічно важко бути українцем.
ПРОСКУРНЯ БУВ ЛЕГКО
Дякую тобі, Сергію ❄
Двадцять років тому ми з Сергієм мали розмову для часопису KINO-KOЛО, якою фактично розпочиналося 11 число; можна з нею ознайомитися тут: https://web.archive.org/.../http://kinokolo.ua/pdf/11.pdf
Розмова називалася ПРО ТРИВАННЯ...
Сергій завше турбувався про Найважливіше. Він знав минуле. Він водився з Найкращими, серед яких були й Марія Примаченко, і Сергій Параджанов. Він прозирав майбутнє. Ось його слова з тієї самої розмови 2001 року...
" Важливо, щоб наша мистецька вартість не просто ґрунтувалася на яскравій патріотичній ідеї, а на патріотичному триванні, як казав Курбас.
І щоб спробувати добратися суті, нам доведеться спримітивізувати наш із тобою діалог, аби визначити дійових осіб конфлікту. І це гігантський позиційний конфлікт, що він трагічніший за шекспірівські конфлікти, бо за ним стоїть не фізичне життя, від якого залежить тривання чи географічна сутність держави, а цілий материк у мистецтві. Бо Україна не була державою, а материк української культури існував. І ми зараз втрачаємо цей материк, а не державність. Патріотична ідея має захистити цей материк, не обмежений кордонами України, що їх зараз знову починають переглядати: нині щось там із Молдовою, завтра, дивись, із Росією почнеться... "
З Росією розпочалося. Бо ніколи не закінчувалося. І Сергій про це також знав.
Закінчувалася наша розмова такими Сергієвими міркуваннями, згадкою, що владні особи схильні вичавити з України дієвих мистецьких людей...
" Років зо два тому мені саме це пропонувала одна людина, що вона впливає на прийняття державних рішень. Звісно, що я нікуди не поїхав. А тепер зустрілися, й чую: “Все-таки ти розумно вчинив. Так добре придумуєш проекти, і там така перспектива відчувається, ну, мислення таке – не сьогодні на сьогодні, що – “схопив, пішов і втік”. А за цим є відчуття перспективи”. Я кажу: “Ну от бачите, як гарно, що ви це відчули нарешті”... А я з цього починав – я просто вчив у музучилищі музичну форму, і знаю, як формується сонатно-симфонічний цикл. І все. І ми існуємо за цими законами, і кіно існує за цими законами... "
Проскурня був такою симфонією нашого культурно-мистецького й суспільного життя.
На вечір 4 лютого Василь Вітер запросив на виставу за вікопомною п'єсою Миколи Куліша у київському Центрі Курбаса, на "Мину Мазайла". А я гарно пам'ятаю, що Сергій рівно 30 років тому поставив на "Укртелефільмі" двосерійну кінострічку за цією п'єсою, що вона про те, як нам психологічно важко бути українцем.
ПРОСКУРНЯ БУВ ЛЕГКО
Дякую тобі, Сергію ❄