Ігор Грабович, спеціально для СМ 

«Основний інстинкт» – один із найпопулярніших фільмів у жанрі трилера, знаменита стрічка, яка прикрашає фільмографію акторів Майкла Даґлеса, Шерон Стоун  і фактично є найвідомішою картиною у голлівудській кар’єрі голландського кінорежисера Пауля Вергофена. До сьогодні фільм широко демонструється по телебаченню, а словосполучення «основний інстинкт» стало штампом у журналістських текстах.

Проте ще до знімання сценарій майбутнього фільму зумів перетворитися на леґенду –  завдяки ціні у три мільйони доларів, яку заплатив продюсер Маріо Кассар його авторові Джо Естергазу.

IMDb свідчить, що така ціна стала можливою через суперництво двох продюсерів – Ендрю Вайни та Маріо Кассара. Свого часу вони були партнерами і разом зафільмували багато відомих картин, проте їхні дороги розійшлися 1990 року, якраз напередодні «Основного інстинкту». Обидва хотіли купити сценарій Естергаза, виник аукціон, у результаті якого переміг Маріо Кассар.

Сценарій став фундаментом успіху «Основного інстинкту». До нього слід долучити інші важливі складові – влучний підбір акторів, віртуозну режисуру Вергофена, операторську майстерність Яна Де Бонта та музику Джеррі Ґолдсміта.

Хто такий Джо Естергаз?

Джо (Джозеф) Естергаз народився в Угорщині 1944 року в родині письменника й видавця Іштвана Естергаза. Після Другої світової війни родина перебирається до Сполучених Штатів.

Джо Естергаз тривалий час був репортером, згодом написав кілька науково-популярних книжок. До кіноіндустрії прийшов наприкінці сімдесятих. Є автором кількох десятків сценаріїв, більшість із яких до сьогодні не перенесені на екран. Деякі зі сценаріїв містять біографічні мотиви з життя самого сценариста, як, скажімо, «Музична скринька»,  поставлена режисером Коста-Ґаврасом 1989 року. У фільмі йдеться про доньку, яка дізнається про нацистське минуле свого батька. (Іштван Естергаз також співпрацював із нацистами, щоправда, не у такій екстремальній формі).

Джо Естергаз

Доволі помітним став трилер 1985 року режисера Джона Макбрайда «Зазубрене лезо», створений за сценарієм Естергаза. У ньому можна вгледіти паростки майбутнього «Основного інстинкту». Тут убивця також планує свій злочин задовго до його здійснення.

Загалом сценарист відомий своєю безкомпромісністю щодо студійних чиновників та режисерів-постановників. «Вони – аматори, а ви – професіонал, не дайте їм спотворити свій задум. Вони ваші вороги» – напучує він в одному зі своїх інтерв’ю. Відтак Естергазові  довелося знімати своє прізвище із титрів через  радикальні зміни сценарію, які робили інші учасники знімального процесу. 

Правдивими сценаристами Естергаз вважає тільки авторів ориґінальних творів, фактично відлучаючи від професії різного роду адаптаторів та майстрів на всі руки. На його думку, сценарист повинен працювати із темами, якими він щиро переймається.

 З Вергофеном Естергаз створив ще одну леґендарну сьогодні стрічку – «Дівчата із шоу», яка з тріском провалилася в прокаті, проте із роками стала культовою.

«Дівчата із шоу»

«Основний інстинкт» – найвідоміший сценарій Джо Екстергаза. Його було написано та продано у рекордно короткі терміни – всього за тринадцять днів. Сценарій – плід творчого надхнення. Екстергаз писав свій шедевр (як він каже, у «сліпому шаленстві») десять днів поспіль – з дев’ятої ранку до першої дня, а згодом – із третьої дня до восьмої вечора, безперервно слухаючи «Ролінґ Стоунз».  

До слова, пісні «Ролінґів» також наявні у сценарії, проте вони не ввійшли у готовий фільм і були замінені ориґінальною музикою Джеррі Ґолдсміта. За винятком одного вилученого епізоду, кількох забраних або доданих реплік, сценарій Естергаза цілком був перенесений на екран Паулем Вергофеном.

Жанр та Секс

За жанром «Основний інстинкт» – трилер, причому він належить до дуже своєрідного піджанру – еротичного трилера, який саме у цій картині досяг свого апогею. Загалом, трилер – жанр універсальний і характеризується не стільки вибором матеріалу, скільки виражальними засобами. Найважливіше у ньому – вміння підтримувати напругу, здебільшого за допомогою саспенсу.

Еротичний трилер у центр напруженої дії ставить сексуальні стосунки, які подаються тут як зона підвищеного ризику і навіть небезпеки для життя. Не дивно, що еротичний трилер виник і найбільше поширений у Сполучених Штатах.

Пауль Вергофен

Загальним місцем є твердження, що Америка, попри сексуальну революцію, залишається здебільшого пуританською країною, яка не особливо толерує буяння різного роду інстинктів. Американські дозвільні комісії крізь пальці дивляться на насилля, проте дуже суворі до відвертих сцен у кінофільмах.

На початку вісімдесятих, з приходом до влади республіканців на чолі із Рейґаном, відвертості в голлівудському кіні стала дуже небагато. Секс отримав зовсім інший контекст, ніж десятиліття раніше. Він розглядався тепер не стільки як важлива складова дорослих стосунків, скільки як потенційне джерело небезпеки.

Цьому сприяла й епідемія СНІДу, і суспільна реакція на сексуальну революцію, яку всіляко підігрівали республіканці, а також процеси жіночої емансипації, спровоковані феміністським рухом попереднього десятиліття. Сценарій «Основного інстинкту» акумулював усі ці теми.

Неонуар, фатальна жінка та еротичний трилер

Неонуар виникає в Голлівуді наприкінці шістдесятих, проте розквітає у сімдесяті-вісімдесяті. Він стає реакцією на суспільну атмосферу того часу, пов’язану із Вотерґейтом, війною у В’єтнамі і тому подібними речами. Найзнаменитіший неонуар сімдесятих «Китайський квартал» Романа Полянського зображає світ істеблішменту, як місце зібрання корупціонерів, педофілів, насильників та убивць.

«Китайський квартал»

Разом із неонуаром на екрани повертається і фатальна жінка, як його неодмінний атрибут та головний двигун конфліктів. Проте у вісімдесяті змінюється якість цієї фатальної жінки. Її  могутність зростає неймовірно.  І це стається внаслідок зміни суспільного статусу жіноцтва. У вісімдесяті жінка не просто здатна самостійно заробити собі на життя, а ще й перевершити чоловіка у багатьох сферах. Відтак новітні фатальні жінки гублять чужі життя не стільки з необхідності, скільки зі спортивного інтересу або із простої примхи.

Еротичний трилер виростає з неонуару, проте не є йому тотожним. Головна відмінність у тому, що еротичний трилер робить ставку насамперед на секс, перетворюючи його на головний рушій сюжету. Еротичні трилер інколи ще називають порнонуаром. «Основний інстинкт» – найкращий серед них.

Сан-Франциско

 Його поява у сценарії пояснюється щонайменше двома причинами. Перша пов’язана із тим, що Сан-Франциско є ніби неформальною столицею секс-меншин Америки (а у сценарії головна героїня – бісексуальна письменниця), інша має стосунок до фільму Альфреда Гічкока «Запаморочення». Частково сценарій, а особливо картина Вергофена, є своєрідними римейком «Запаморочення».

Як  і фільм Гічкока, «Основний інстинкт» – це також меланхолійна оповідь про одержимого жінкою чоловіка, яка замислила щодо нього вбивство. Проте різниця між двома картинами цілком очевидна. У «Запамороченні» – фатальна жінка, попри участь у змові проти чоловіка, врешті-решт, стає його жертвою. В «Основному інстинкті» – чоловік занадто слабкий, аби здолати фатальну жінку. 

Головний конфлікт

Головний конфлікт «Основного інстинкту» стосується статусу чоловіка в цій історії. У класичних нуарах чоловік завше повставав проти лихої долі і це повстання незмінно стосувалося здатності героя переступити певні межі. Найчастіше йшлося про злочин, який чоловік здійснював, аби вирватися із лещат долі.

Проте герой «Основного інстинкту» – Нік Каррен – геть не такий. Він прагне тільки одного – беззастережно насолоджуватися життям, себто пити алкоголь, скільки влізе, приймати наркотики, кохатися з ким хочеться та безкарно вбивати. Проте в обох випадках йдеться про незмінно слабкого чоловіка, який не здатен впоратися із власним життям самостійно.

Сценарій розпочинається із жорстокого убивства прив’язаного до бильця ліжка невідомого чоловіка, яке чинить жінка під час статевого акту, точніше, під час оргазму чоловіка. Такий вступ задає тон історії, стає визначальним візуальним образом та головним джерелом саспенсу в подальшому. Першим епізодом Екстергаз ніби вказує не тільки на єдність сексу та вбивства, але і їхній нерозривний зв'язок у насолоді.

Одразу після того ми бачимо приїзд Ніка Каррена та його напарника Ґаса Морана на місце злочину. Вбили колишню зірку рок-н-ролу Джонні Боза, який цілком соціалізувався, позбавився своїх поганих звичок і відтак вкладав гроші у вибори мера. Він, сказати б, мирна й шанована зірка рок-н-ролу у відставці. Про це Нікові та іншим присутнім нагадує високий поліцейський чин, представник міської адміністрації капітан Талкотт, який спеціально прибув на місце злочину, аби взяти розслідування під контроль.

І коли поряд із тілом зірки знаходять кокаїн, Нік жартує: «А це – мирний і шанований кокаїн», натякаючи на лицемірство власного начальства, яке не дає йому грішити, проте дивиться крізь пальці на гріхи інших.

Таким чином, у перших двох епізодах сценарію заявлена вся проблематика «Основного інстинкту»: тут ітиметься про леґалізацію гріхів, зокрема, леґалізацію убивства через пристрасть.

Протагоніст

Головним героєм сценарію є поліцейський детектив Нік Каррен на прізвисько Стрілець, який проходить курс психологічної реабілітації після випадкового убивства кількох туристів у Сан-Франциско. Йому сорок два роки, він вдівець, у нього немає дітей. Він має схильність до саморуйнування та антисуспільної поведінки. Потенційний соціопат, він мріє вирватися з-під контролю начальства. Єдиний його друг та напарник – Ґас Морран, який на двадцять років старший за Ніка.

Головний антагоніст

Головним антагоністом у сценарії є тридцятилітня бісексуальна письменниця, мультимільйонерка, випускниця Берклі, магістр психології та літератури Кетрін Тремел, яку поліція підозрює у серійних убивствах. Вона дуже розумна, завбачлива, сексуальна, харизматична, жорстока й невловима. Пауль Вергофен називав її дияволицею.

Перший роман вона написала про хлопчика, який вбиває своїх батьків, аби подивитися, чи уникне він покарання. Фактично вона описала власну мотивацію. Саме їй у сценарії належить ініціатива та більша частина афоризмів: «Вбивати, як і курити, покинути неможливо», «Завжди хтось помирає», «Бачиш, Ніку, ми обоє невинні».

Стосунки Ніка та Кетрін визначають силове поле сценарію та фільму.

Виражальні засоби сценарію

«Основний інстинкт» – дуже динамічний сценарій, котрий характеризується гармонійним поєднанням діалогів та дії. Він увесь час розвивається, у ньому відсутні зайві чи необов’язкові сцени. Герої обмінюються здебільшого короткими, близькими до афоризмів, репліками.

Сценарій тримається на протистоянні, причому це багатосторонні конфлікти, в яких персонажі обстоюють власні інтереси, інколи доволі агресивно.

Другорядні персонажі закликані посилювати й відтіняти головну сюжетну лінію.

Сценарій описує цілком замкнений світ, одержимий винятково власними конфліктами, на який не мають жодного впливу сторонні чинники. Це – чисте жанрове кіно.

Структура сценарію

Сценарій має класичну триактну структуру із двома поворотними подіями у першому та другому актах.

Перший акт (сторінки 1-31) містить опис головних та другорядних персонажів, позначає конфлікт і містить першу поворотну подію.

Він включає у себе сцену вбивства рок-зірки Джонні Боза, огляд місця злочину, з’ясування обставин смерті рок-зірки, змалювання способу життя й суспільного статусу вбитого. Вперше згадується Кетрін Тремел як подруга Боза та підозрювана у його вбивстві. Також ми дізнаємося про конфлікт, який існує між Ніком Карреном та його начальством, але поки що не знаємо його суті.

Відбувається знайомство детективів Каррена й Моррана із подругою Кетрін Тремел Роксі, згодом знайомство із самою Кетрін. Далі детектив Каррен відвідує поліцейського психіатра Елізабет Ґарднер і впродовж епізоду ми дізнаємося про проблеми детектива із алкоголем, цигарками та кокаїном. Із усім цим Нік зав’язав пару місяців тому. Також ми дізнаємося, що між цими героями існували інтимні стосунки і доктор Ґарднер не проти була їх відновити, проте Нікові вони явно не до снаги.

Він іде на нараду, де обговорюються обставини справи.  Немає слідів на ножі, яким колють лід, немає підозрюваних, нічого не вкрадено. Розповідають про Боза, який любив  кокаїн, дівчат і рок-н-рол. «І мера теж», – додає саркастично Нік.

 Розповідають про Кетрін Тремел, і саме тут глядач вперше дізнається про реальне суспільне становище героїні – 110 мільйонів доларів, освіта у Берклі, бурхливе особисте життя. Нік одверто захоплюється поведінкою Кетрін: «У неї 110 мільйонів, а вона спить із боксерами та рок-зірками». «І пише книжки також. Її останній  роман розповідає про підстаркувату рок-зірку, якого вбиває його дівчина».

У наступному короткому епізоді Нік розповідає  по телефону своєму напарникові, як саме убито героя роману. Книга називається «Любов ранить». Автор – Кетріні Адамс, у фільмі її прізвище змінили на Кетрін Вулф.

Наступним важливим епізодом першого акту є консультація університетського  професора психіатрії доктора Ендрю Ламотта, який описує психологічний портрет потенційного вбивці, точніше два портрети. Перший: вбивство здійснила сама письменниця, спланувавши його задовго до написання та виходу книжки, що свідчить про схиблений, диявольський розум. Відтак книжка може стати її алібі: «Хіба я дурна, аби спочатку описати вбивство, а потім здійснити його у реальності? Це б одразу виказало мене».

 Другий портрет: вбив той, хто прочитав книжку і вирішив підставити письменницю.  В обох випадках, каже доктор Ламотт, ви маєте справу із дуже хворою та дуже небезпечною людиною.

У цьому епізоді фактично викладений подальший розвиток подій сценарію – він коливатиметься між двома згаданими версіями подій та між двома підозрюваними.

І тут також описано мотивацію двох убивць, власне, самої Кетрін, яка спланувала та здійснила це убивство, аби глянути, чи уникне вона кари, та мотивацію Ніка, який убиває ні в чому невинних людей із потягу до вбивства.

Детективи вмовляють заступника прокурора Коррелі викликати на допит Кетрін Тремел. «Але справи немає, так, у неї нема алібі, але нема і мотиву. Будь хто, хто прочитав книжку, міг вчинити це убивство». «Проте вона остання, хто бачив Джонні Боза». «Тоді вона ваша».

Кореллі висловлює занепокоєння, що письменниця прийде зі своїми адвокатами і зітре поліцію на порох, проте йому заперечує детектив Каррен: «Вона не буде ховатися за чужі спини. Вона взагалі не буде нічого приховувати». «Тоді вона такий самий псих, як і ти» – відповідає йому капітан Талкотт. «Як то кажуть, свій свояка..», – доповнює тезу Ґас. Так вперше звучить тема спорідненості Ніка й Кетрін.

Нік та Ґас вирушають додому до Кетрін, аби привести її на допит. Кетрін зголошується і йде перевдягатися до спальні. Нік звертає увагу на старі газети, які лежать на столі у прихожій і розгорнуті на статті про його справу. Він демонструє їх Ґасові, а сам сідає обличчям до відчинених дверей спальні й бачить у люстрі перевдягання Кетрін. У фільмі цей епізод трохи змінено, проте ідея залишається та сама – Нік бачить, а Ґас – ні, що Кетрін не вдягає нижньої білизни. Мимоволі він втягується до гри, правил якої не знає.

Далі йде важливий епізод в автомобілі. Кетрін  просить цигарку, проте Нік їй повідомляє, що не курить. «Ні, куриш». «Я покинув». «Це ненадовго».

Ґас цікавиться, чи працює вона над новою книжкою. «Мабуть, це цікаво – весь час щось вигадувати?». «Так, це вчить брехати, вчить пересилювати людську недовіру».  І що вона пише зараз?  «Книжку про детектива, який закохується не в ту жінку, що треба». «І що відбувається?». «Вона його вбиває».

Ці два епізоди важливі, бо показують і характер детектива Каррена, якого одразу приваблює Кетрін, і характер самої Кетрін, яка тут виступає одвертою провокаторкою.  Також Естергаз вкладає у її вуста своєрідне пророцтво – розповідь про подальші вчинки детектива й про розгортання стосунків між ним та «неправильною жінкою». 

Далі йде славетна сцена допиту Кетрін. До фільму повністю перейшов діалог зі сценарію, який був доповнений Паулем Вергофеном сценою із перехрещеними ногами Кетрін, яка демонструє відсутність білизни. Це доповнення стало знаменитим, проте у контексті сценарію воно виглядає явно зайвим.

Оголеність Кетрін у сценарії адресувалася тільки Нікові, що робило їхні стосунки майже одразу інтимними, проте у фільмі ця виклична оголеність ставала доступною усім.

З одного боку, це виразно позначало всю силу цього персонажа, який нікого не боїться, проте, з іншого, йшло усупереч сценарію, в якому еротичне напруження виникало тільки між двома героями. Характерно, що потім  у фільмі ніхто жодного разу про цей непересічний епізод не згадає.

В епізоді допиту відбувається подальше зближення Кетрін та Ніка. Вона запитує, чи зраджував він дружину, чи кохався під кокаїном, пропонує йому цигарку. Вона продовжує його провокувати.

Далі епізод перевірки Кетрін на поліграфі. Вона проходить випробування, проте Нік упевнений, що вона бреше. «Машину можна обдурити, я знав людей, яким це вдавалося», – каже Нік. Він явно має на увазі самого себе.

Виходить Кетрін. «Хтось мене довезе додому?». Нік зголошується. Відбувається важливий діалог в автомобілі.

«Легко було обдурити машину?». «Якби я була винною і хотіла обдурити машину, це було б не важко. Коли ти застрелив тих туристів, тебе також перевіряли на детекторі брехні?». «Я витримав перевірку». «Ось бачиш, ми обоє невинні, Ніку». 

Далі відбувається обмін репліками, які виглядають дещо дивними з огляду на доповнення, які вніс до картини Вергофен. «Здається, ти про мене багато знаєш», – каже Нік. «А ти багато знаєш про мене». «Тільки те, що відомо поліції». «Але ти знаєш, що на мені немає білизни, адже так?». У сценарії все на своєму місці, проте у картині репліка про білизну є явно зайвою, бо про це знає не тільки Нік, але й усі поліцейські, які брали участь у допиті. Інтимність щезла, відтак репліка не працює.

Нік повертається до міста і  йде у бар до своїх колеґ. У нього піднесений настрій, він вперше за три місяці утримання замовляє собі подвійний віскі, спілкується із товаришами та конфліктує з офіцером служби внутрішніх розслідувань Марті Нілсеном. Приходить Бет, і вони полишають бар разом.

Далі – епізод шаленого кохання з Бет. Нік дізнається, що Бет і Кетрін були знайомі в Берклі. Так знову виникає тема іншої жінки, й незабаром Нікові доведеться вирішувати, яка з них правильна, а яка ні.

«Ти ніколи раніше таким не був. Чому?». «Поясни мені, ти ж психіатр». «Мені потрібна цигарка». «Ти ж казав, що покинув. Там, у вітальні, у верхній шухляді, візьми цигарку, коли йтимеш звідси». Так закінчується перший акт.

Його мета – не просто представити конфлікт і його головних фігурантів, а також визначити подальшу лінію розвитку стосунків головних і другорядних героїв. У цьому сценарії це принципово важливо. Перший акт починається з опису балансу, який встановився між героями. Проте він порушується з появою Кетрін Тремел, спокусниці, дияволиці, що руйнує гармонію.

Нік потребує Кетрін, бо вона для нього своєрідне втілення ідеалу. Вона – безкарний убивця, якому все сходить з рук, і Нік хоче стати таким само. Йому потрібен приклад для наслідування, щось настільки могутнє і прекрасне, перед чим ніхто не зможе встояти.

Кульмінацією першого акту є діалог в автомобілі. «Ось бачиш, ми обоє невинні, Ніку». Власне, це не просто зізнання, але й визнання Ніка за рівного. Він такий самий убивця, як і вона, рідна душа.

Таке визнання цілком руйнує усі захисні механізми, які встановив для себе Нік. Він одразу порушує всі обітниці: випиває віскі, кохається з Бет і викурює цигарку. Він повертається до забороненого, але бажаного життя.

Другий акт (32-69) включає в себе подальше розгортання поліцейського розслідування й подальше зближення, а згодом і протистояння головних фігурантів історії – Ніка й Кетрін. Друга поворотна подія змінює напрям сценарію.

Нік отримує наказ стежити за Кетрін. Він стає свідком її ризикованої поведінки на дорозі й розуміє, що цілковито програє цій жінці. Він частково дізнається про коло її спілкування, зокрема, про вбивцю власної родини Гейзел Добкінс .

Аби з’ясувати обставини справи, Нік приходить до Кетрін додому. Виявляється, що вона використовує його як героя для своєї нової книги. Відбувається важливий діалог персонажів, у якому Кетрін дає зрозуміти Нікові, що знає про нього більше, ніж інші. «Розкажи мені, що відчуваєш, коли убиваєш людину?». «Ти скажи мені». «Я не знаю, а ти знаєш». «Це був нещасний випадок, вони просто опинилися на лінії вогню».

 Кетрін знає і дає зрозуміти Нікові, що він не випадково убив чотирьох туристів за п’ять років, що під час останнього убивства двох туристів був під кокаїном і що його дружина про все це знала, тому і вкоротила собі віку. «Вона надто близько підійшла до полум’я, так?».  

Епізод важливий з огляду на розвиток стосунків Ніка й Кетрін. Вона вже не стільки провокує його, скільки маніпулює його почуттями. Причому йде фактично ва-банк, розповідаючи, що знає усі його інтимні таємниці. Маніпулюючи ним, вона цинічно ототожнює себе із померлою дружиною, яка вбила себе через таємниці Ніка.

Оскаженілий Нік повертається до дільниці та агресивно звинувачує офіцера Нілсена у продажі свого досьє Кетрін. Він розмовляє зі своїм напарником Ґасом на вулиці, де зізнається тому, що Кетрін знає про нього все. «Вона полює на мене, Ґасе».

Увечері Нік напивається наодинці у себе вдома, приходить Бет, вони сваряться. Він ще раз звинувачує її у тому, що вона дала його справу офіцерові Нілсену і мститься їй, розповідаючи, що вона не відчуває оргазму. Стається коротка фізична сутичка, після якої сердита Бет покидає квартиру Ніка.

Вночі його будить телефонний дзвінок. Вбито офіцера Нілсена, Ніка підозрюють у вбивстві. Його допитують у тій самій кімнаті, що й Кетрін. Він так само закурює і його так само повідомляють, що тут не можна курити, а він так само відповідає, що це непідсудна справа. І він використовує такий самий арґумент на свій захист, що й Кетрін: «Я був би дурнем, якби зранку посварився з Нілсеном, а ввечері убив його».

Тобто Нік цілком ототожнився з Кетрін. Проте він не здатен контролювати ситуацію, як це робить вона. Нік на кілька кроків позаду.

(Цей епізод також виглядає дивним у фільмі з огляду на додану Вергофеном сцену з розсунутими ногами героїні Шерон Стоун. У цьому епізоді згадуються всі арґументи Кетрін, окрім найінтимніших, і навіть нема жодних коментарів на цю тему, хоча вони мали бути з огляду на скандальність самої ситуації. Проте вони не згадуються із простої причини – їх не було у первинному сценарії).

Ніка усувають від справ, проте він дізнається в одного із колеґ про хід розслідування. Він повертається додому і застає там Кетрін. Вони миряться і навіть зближуються, вона називає його Нікі (так його називала дружина), а він її – Кетрін. Кетрін  демонструє Нікові своє вміння колоти лід, і це ще більше зближує героїв.

Кетрін повідомляє, що цього вечора вона буде в клубі убитого Боза. Йдучи, вона зустрічає Ґаса, який піднімається вгору. Відбувається діалог, у якому Ґас застерігає Ніка від стосунків із Кетрін, бо «всі, з ким вона грала, мертві». Далі сцена у нічному клубі, згодом епізод кохання та зустріч із Роксі, яка попереджає Ніка, якщо він не залишить Кетрін у спокої, то вона вб’є його.

У цьому епізоді ми вперше стикаємося із двома поясненнями однієї і тої самої поведінки героя. Нік запитує Роксі, чи любить вона спостерігати, як Кетрін кохається із чоловіками. Роксі відповідає, що це Кетрін хоче, аби  Роксі спостерігала. Згодом ця тема стане принципово важливою у протистоянні підозрюваних жінок-героїнь. Кожна з них приписуватиме іншій власні наміри й бажання. І Нікові доведеться вибирати, на чий бік стати.

Зранку Нік прокидається у ліжку сам і знаходить записку від Кетрін, яка пішла на пляж. Там він розминається із сердитою Роксі та спілкується з Кетрін. Нікові явно подобається ситуація, він задоволений собою, проте Кетрін опускає його на землю: «Скажи, Нікі, минулої ночі ти злякався?». «Але саме цього ти й хотіла, тому і було так гарно». «Тобі не слід грати в такі ігри». «Чому ж ні, мені це подобається». «Ти ризикуєш головою». «Можливо, але саме так я ловлю убивць». «Я не збираюся сповідатися тобі тільки тому, що відчула оргазм. Ти не дізнаєшся нічого зайвого». «Ні, дізнаюся». «Ти просто закохаєшся у мене». «Я вже у тебе закохався».

Епізод на пляжі важливий у загальному розвитку другого акту. Він передає ейфорію та безпечність Ніка і вказує на його вразливість перед Кетрін. Нік – просто звичайний чоловік середніх років, який абсолютно не здатен контролювати ситуацію. Проте йому здається, ніби він крок за кроком наближається до розкриття убивства Джонні Боза.

Далі відбуваються кілька епізодів із Ґасом, якого Нік знаходить у барі п’янючим. Ґас здивований, що дві ночі поспіль не міг застати Ніка вдома і здогадується, що Нік переспав із Кетрін. «Як ти міг з нею спати? Ти хочеш померти? Тобі так паршиво через тих туристів, що ти хочеш напоротися на ніж, яким колють лід?». «Я її не боюся». «Чому, чорт забирай?». «Не знаю». «Ти вже не головою думаєш, а тим, що у неї між ногами».

У цій розмові Ґас повідомляє також, що вбитому Нілсену хтось переказав три місяці тому п’ятдесят тисяч доларів. «Але це не має сенсу», – відповідає Нік, – «Три місяці тому ми не були знайомі з Кетрін». Гроші могли бути від когось іншого. Таким чином вперше з’являється згадка про можливий альтернативний слід.

Цей епізод прикметний кількома  речами. По-перше, він цілком відкриває функцію другопланового персонажа Ґаса, який у сценарії втілює соціально прийнятну норму. Він намагається осягнути мотивацію свого друга, гадає, що той випадково вбив туристів і відчуває за це провину, тому і хоче якимось чином, навіть ціною власного життя, її спокутувати. Проте це тільки половина правди. Насправді Нік прагне позбавитися відчуття провини взагалі. Однією ногою він вже ступив на темний бік.

Ґас Моран та Елізабет Ґарднер – фактично єдині примкетні персонажі у сценарії, які майже ніколи не виявляють відкритої агресії і не демонструють соціопатичних нахилів. Вони оберігають Ніка від  необдуманих кроків та намагаються соціалізувати його.

Нік прощається із Ґасом і йде до свого автомобіля, як його атакує автомобіль Кетрін Тремел. Відбувається переслідування, під час якого стається аварія, і водій автомобіля гине. Ним виявляється Роксі. Прибулим колегам Нік не розповідає правди, він усе списує на нещасний випадок. Він не має наміру співпрацювати зі своїми колеґами.

Наступний епізод з участю Бет та двох психіатрів, які хочуть поспілкуватися з Ніком. Нік у грубій формі відмовляється від співпраці. У коридорі його наздоганяє Бет: «Ти спиш із нею?». «Чому це тебе так цікавить?». «Мене цікавиш ти, а не вона. Вона використовує людей, маніпулює ними. Вона психолог». «І ти психолог, Бет, ти також маніпулюєш людьми, отже ти така сама». «Мені тебе жаль, Ніку». Таким чином, Нік агресивно пориває із соціальною нормою. Він тепер сам по собі. Зло все більше перетягує його на свій бік.

Нік зустрічається із Кетрін. Вона плаче та шкодує за Роксі, каже, ніби Роксі ревнувала, проте любила спостерігати за тим, як Кетрін кохається із чоловіками. «Всі, кого я кохаю, помирають».

Потім Нік та Кетрін кохаються. Згодом вона розповідає: «Мені не щастить із жінками. Була одна дівчина, ми познайомились у коледжі. Якось я з нею переспала, вона ходила за мною, мов тінь, фотографувала, фарбувала волосся, одягалася як я. Як її? Ліза… Оберман». «Я гадав, ти ніколи не сповідаєшся». «Я ніколи раніше цього не робила». Таким чином, Кетрін скеровує Ніка на фальшивий слід.

(До речі, у сценарії наявні два варіанти прізвища цієї Лізи – Оберман/Гоберман та Андерсон/Гендерсон. У фільм ввійшов варіант Оберман/Гоберман).

Далі йде епізод, який не ввійшов до фільму. Кетрін зізнається Нікові, що заплатила Нільсену за його досьє, бо після газетних публікацій вона ним зацікавилася.

У наступному епізоді розкривається справжня біографія Роксі, яка у шістнадцять років вбила власних братів.

Далі розмова Ґаса та Ніка, Нік зізнається напарникові, що тепер вже не впевнений, що Кетрін вбила Джонні Боза. «Презумпція невинності у неї між ногами», – зауважує Ґас.

Нік в університеті перевіряє інформацію про Лізу Оберман, проте такої не було у Берклі 1983 року.

Нік прибуває до Кетрін, де знайомиться із Гезел Добкінс та спілкується із Кетрін. «З тобою в Берклі не було ніякої Лізи Оберман». «Я сказала Ліза Гоберман».

Нік дізнається, що така студентка була в Берклі, згодом знаходить її в поліцейські базі даних. Це доктор Елізабет Ґарднер. На цьому завершується другий акт. У сюжеті стається другий поворотний пункт.

Другий акт позначає собою розрив Ніка із соціальною нормою та його перехід на бік зла. Тепер тільки від нього самого залежить, чи зможе він злу протистояти, чи остаточно піддасться його чарам.

Третій акт (77-94) остаточно реабілітує Ніка як убивцю.

Нік зустрічає Бет у її квартирі. «Розкажи мені про Кетрін». «Отже, вона тобі розповіла?». «Що вона розповіла мені, Бет?». «Я переспала з нею у коледжі. Це був експеримент, я була дівчиськом. Це було тільки раз. А вона стала ніби одержима мною. Фарбувала волосся як я, копіювала одяг. Мене це навіть лякало. Вона сказала тобі щось інше?».

«Вона сказала, що це ти одягалася, як вона, пофарбувала волосся. Чому ти не розповіла про все це?». «А що я мала сказати: хлопці, я не лесбіянка, але я спала із вашою підозрюваною? Це був єдиний раз, коли я спала із жінкою. Вона хвора. Знаєш, що вона робить? Вона все про мене вигадує, обмовляє мене перед тим, хто дуріє від неї».

 «Вона тебе не обмовляла, адже вона знає Лізу Гоберман». «Вона передбачила, що ти однаково дізнаєшся, хто така Ліза Гоберман, ти гарний поліцейський. Адже вона так, між іншим, про це обмовилася, ніби це геть не важливо. Так? Може, вона це сказала тобі в ліжку? Я би вчинила так само». «Чому ти змінила прізвище?». «Я вийшла заміж». «Чоловік був лікарем у клініці Саліноз, але це тривало недовго». Нік іде. Але Бет намагається відчайдушно втримати його від фатальних кроків: «Нік, невже ти думаєш, що я можу когось убити? Які в мене мотиви? Вона чудовисько й дуже розумна».

Епізод принциповий для третього акту, бо не тільки демонструє нову диспозицію героїв, але й заявляє новий статус Ніка Каррена, який стає нечутливим до арґументації героїні, яка втілює у сценарії соціальну норму.

Нік повертається додому й застає там Кетрін. Він розповідає, що знайшов Лізу Гоберман. «І вона твердить, що ти все вигадала». «І ти їй повірив? Мені довелося навіть написати скаргу на неї. Ти продовжуєш думати, що я вбиваю людей, Ніку?». «Ні». «Брешеш».

Нік бере новий слід і їде в Берклі, проте не знаходить скарги. Її забрав офіцер Нілсен.

Нік стрічається із Ґасом. «Отже, Нілсен забрав скаргу на Бет, і що з того? Ти знаєш, що там було написано?». «Знаю, Кетрін мені розповіла». «Хочеш сказати, що Бет схиблена? Вона ж не знається із вбивцями, як твоя коханка. Має ж бути хтось, хто знає правду про Берклі». «Я все знаю, Кетрін мені розповіла». «Ти геть здурів. Гадаєш, все буде добре, ви будете трахатися, як кролики та річкові пацюки і жити щасливо?». Проте Нік його не чує і йде геть.

Таким чином, він відмовляється від арґументації іще одного персонажа, який представляє у сценарії соціальну норму.

Удома він застає Кетрін, яка прийшла «дати йому ще один шанс». «Я майже закінчила свою книгу, і мій детектив майже мертвий». Після кохання вони розмовляють. «Завтра вранці мені треба буде дещо дослідити». «Я можу тобі допомогти, я непогана дослідниця». «Ні, дякую». «А що ти шукатимеш?». «Новий кінець для твоєї книжки». «Он як. Який?». «Детектив закохується не в ту жінку, що треба, але не помирає». «А що з ним сталося?». «Вони трахаються, як кролики чи річкові пацюки і живуть щасливо». «Такої книжки не купуватимуть». «Чому ж ні?». «Бо хтось має померти». «Чому?». «Бо завжди хтось помирає».

Епізод римується із попереднім. Патологія тут долає соціальну норму. Причому в доволі іронійний спосіб – книжки зі щасливими фіналом не купуватимуть. Дивним чином особиста патологія тут збігається із ринковими механізмами (і легітимізується ними) – аби досягти успіху, слід принести жертву – хтось обов’язково має померти.

Третій акт є свого роду ревізією першого акту, коли герой намагається переосмислити заявлені на самому початку теми, зокрема, тему іншої жінки та задуманого й тоді ще ненаписаного роману. По суті, Нік прагне відвести долю. Проте доля невблаганна.

Нік прибуває до клініки Салінос, де дізнається, що справді Бет була одружена з лікарем, проте його вбили, але справу закрили через відсутність мотивів. «Чи підозрювали дружину?». «Ні, але були чутки». «Які чутки?». «Коханка». «У нього була коханка?». «Ні, у неї, але доказів не було».

Він повертається та приходить у дім Кетрін. У фільмі він читає уривок із роману, який саме друкується на принтері, проте у сценарії цього немає. Вони спілкуються, Кетрін дуже стримана. «Я закінчив своє розслідування». «А я закінчила свою книгу». «І який кінець? «Як я й казала, вона його вбиває. Прощавай, Ніку. Я закінчила книгу. Твій герой гине. Чого тобі ще? Квітів? Я пришлю тобі примірник із автографом».

Нік зустрічається із Ґасом. Ґас: «Мені щойно дзвонила дівчина, яка жила з Кетрін Тремел у Берклі. Поїхали». Вони під’їжджають до будинку. Нік засмучений, а Ґас повідомляє подробиці, які можуть свідчити проти Елізабет Ґарднер. Нік залишається в автомобілі, а Ґас вирушає до кімнати 3405 на зустріч зі свідком.

Ґас піднімається ліфтом на третій поверх, потім на четвертий, і коли виходить із ліфта, на нього нападає жінка у плащі та перуці. Вона вбиває Ґаса ножем, яким колють лід. Тим часом Нік, передчуваючи недобре, біжить сходами вгору. Він застає Ґаса ще живого. Ґас помирає в нього на руках, не встигнувши нічого сказати.

Нік чує шум, бере пістолет Ґаса. Раптом з-за рогу виходить Бет. «Що ти тут робиш?» «Ґас мені наговорив на автовідповідача, що хоче тут зі мною стрітися. Де він?». «Вийми руку з кишені». «Та що з тобою?». Бет наближається і не виймає руки. «Вийми руку». Бет робить рух, який можна сприйняти за аґресивний, і Нік стріляє в Бет. Вона падає. Нік підходить до Бет. «Я кохала тебе». Нік виймає з кишені Бет ключі від власної квартири.

Це кульмінація сценарію. Нік цілком перейшов на темний бік. Вбито двох другорядних персонажів, які втілювали у сценарії норму – Ґаса й Бет, відтак ніщо тепер не стоїть на заваді основного інстинкту, бо «вбивати, як курити, покинути неможливо».

Прибувають колеґи Ніка. З’ясовуються обставини, перевіряються докази. У квартирі Бет знаходять револьвер, із якого вбили її чоловіка та офіцера Нілсена. Капітан Талкотт, який у першому епізоді застерігав його щодо насмішок над зіркою рок-н-ролу Бозом, відтак втілює носія Закону, підходить до Ніка: «Вітаю, Каррене».  

Таким чином, у фіналі картини відбувається цілковита реабілітація Ніка, який отримав із вуст Великого Іншого благословення своїм учинкам. Його убивство виправдане, він не потребує реабілітації. Тепер він вільний. Гріхи легалізовано. Мета історії досягнута.

Фінальний епізод відбувається у спальні Кетрін Тремел. Ми бачимо сцену кохання. Вона повторює вступний епізод, роблячи історію симетричною. Жінка сідає на чоловіка зверху, прив’язує його руки до бильця ліжка, збільшує амплітуду своїх рухів, відхиляється назад і намацує щось рукою під ковдрою. Доводить чоловіка до оргазму, відчуває оргазм сама, проте не вбиває чоловіка, а просто падає на нього.

Потім Нік та Кетрін розмовляють про свою подальшу долю. «Ми будемо трахатися, як кролики чи річкові пацюки і жити щасливо». «Ненавиджу річкових пацюків». «Тоді просто, як кролики, забудь про річкових пацюків».

 Кетрін повертається набік і тягне руку униз. Камера стежить за її рукою і ми бачимо під ліжком ніж, яким колють лід. Рука тягнеться, проте в останню мить Кетрін повертається до Ніка та пристрасно його цілує. Смерть Ніка відтерміновано. Кінець сценарію.

Підсумок

До сьогодні «Основний інстинкт» залишається популярним фільмом. Дещо абсурдний, він все ж містить енергію зачарування, якій годі протистояти.

Сценарій цілком обертається навколо міфології, яку ми можемо назвати голлівудсько-американською. Тут наявні як кінематографічні, так і соціокультурні складові, пов’язані з історією американського кіна, фемінізмом, психоаналізом, міфологією Сан-Франциска, а також епохою початку дев’яностих. Тобто це доволі щільна та продумана конструкція, яка грає на добре засвоєному ґрунті. Проте, чи спрацювала б вона без відповідної режисури, візуальної та звукової складової – залишається тільки гадати.

І ще одне. Чи можливо повторити «Основний інстинкт» сьогодні, особливо в Україні, де аморальність фактично стала легальною нормою, а норма – аномальним винятком? Чи можливий у наших умовах такий міліціонер, як Нік Каррен? І хто може претендувати на місце автора літературних бестселерів, якою була Кетрін Тремел? Мені здається, що ці запитання варті відповідей на них.