Андрій Кокотюха, письменник, сценарист
Всесвіт українських супергероїв мав би очолити кіт. Мова не про реального героя, а про Superhero з інструментарію масової культури: вигаданого персонажа, який направляє свої суперсили на подвиги заради перемоги та загального блага.
Зазвичай це рятівник світу. А оскільки він прийшов наприкінці 1930-х з американських коміксів про Супермена, загроза світовому порядку теж була й лишається мальованою. Будь яке таке Зло як би не називалося, в уяві кожного творця набувало інфернальних рис. Настільки страшних, що супергерой на його тлі мусив сприйматися в пропорції Давид-Голіаф. А оскілки Давид переміг, Зло в мальованих, а пізніше – зафільмованих історіях приречене ще до появи.
Подібну сталу схему українці дещо формалізували й модернізували. Подібний підхід цілком відповідає країні, яка за своєї героїчної історії не породила власного, пізнаваного бодай всередині країни, супергеройського всесвіту. Йдеться про індустріяльність, а не про індивідуальний, авторський підхід на кшталт утіленого в анімаційній «Енеїді» Володимира Дахна (1991) чи двох кіноверсіях франкового «Захара Беркута» (відповідно Леоніда Осики 1971-го та Джо Віна/Ахтема Сеітаблаєва 2019-го). Мультсеріял того ж Дахна про козаків Тура, Грая й Ока, який у різних втіленнях прожив від 1967-того до 2018-го, – півстоліття, правдивий рекорд! – лиш підтверджує відсутність альтернативи й, відповідно, конкуренції саме героїчних всесвітів. Аж раптом практично нізвідки з`явився кіт.
Точніше – котик. «Наші котики» не лиш єдина покищо воєнна комедія Володимира Тихого. Назву їй дала ціла низка інтернет-мемів, які ототожнювали українського захисника саме з котом. «Нашим котикам треба», «наші котуни просять», «котики дякують» – це звідти, й пояснення саме такої асоціації зі звитяжними вояками-переможцями не існує. Натомість Котик одночасно є Кіборґом. Тут уже Ахтем Сеітаблаєв теж не вигадав для однойменної героїчної драми, а лиш зафіксував визначення, дане захисникам Донецького аеропорту. Відтоді кіборґами в медіях почали називати всіх акторів, котрі зіграли в стрічці головні ролі. А згодом о́брази, дуже подібні до акторських, відтворилися в героїчних коміксах та графічних романах, яких створено дотепер уже з десяток. І так, хто забув: у тизері фільму «Кіборґи» боєць Субота, герой Андрія Ісаєнка, називає котиками побратимів, котрі чекають на них.
Сумно визнавати, але саме російське вторгнення в Україну 2014 року почало формувати в повнометражному кіні, коміксах та анімації власний національний супергеройський всесвіт. Порядок утілення та вплив зберігається сталим. Наприклад, героїко-комічна трійця козаків спершу з`явилася на екрані, потім – на товарах, які не мали стосунку до анімації, зате свідчили про популярність героїв, нарешті – в публічному просторі, як то парки розваг. Так само кіборґи як безвідносна візуалізація українського героїзму існують незалежно від кіноекрану десь так років зо п`ять.
Масштабна війна додала до кіборґів ще Привида Києва. Мінімультсеріял про нього – 5 серій – оперативно вийшов на YouTube-каналі DJ CARBON уже в березні 2022-го. Проте, як і кіборґи, він не персоніфікований. В анімації Привида Києва втілює волею авторів комаха-сонечко, та й Росія представлена тут світом хижих комах на кшталт шершнів. Тієї ж осени не забарилася й однойменна японська манґа, так само оперативно перекладена й видана – та водночас і однойменні солодощі українського виробника. Привид Києва пішов у народ усе ж таки не як мирна розцяцькована комаха, а в вигляді пілота в закритому шоломі. Але очікуваний кіт або, якщо хочете, Котик так і лишився лагідним героїчним маркером у соцмережах. Зате його місце посів собака – пес Патрон.
На відміну від кіборґів та Привида Києва, які є узагальненим маскультівським образом реальних людей, живих та полеглих у боях, цей герой персоніфікований. Має живого, жвавого й пізнаваного прототипа – милого джек-ресел-тер’єра Патрона, пса-сапера, вихованця ДСНС. Тут маємо зворотний поступ. Спершу песика вивищують у телесюжетах про розмінування звільнених територій. Згодом – знайомлять із поважними особами з дружніх нам країн. Потому – титул «Пса доброї волі від ЮНІСЕФ», медаль «За віддану службу» й визнання «Найкращий діджитал-проєкт» від Суспільного телебачення. Далі помічається сплеск моди на згадану породу в середовищі «собачників», на прилавках – цукерки «Пес Патрон» і персональну благодійну марку від «Укрпошти».
Такий послужний список робить перенесення пса Патрона на екрани тільки питанням часу. Й не залишає інших варіянтів, окрім двовимірної – поки що, – анімації. Перший епізод мультсеріялу «Пес Патрон» вийшов на YouTube у січні 2023-го й станом на тепер їх уже сім. Успіх міряється переглядами, тож за півроку перша серія вже набрала без малого три мільйони, а сьома за тиждень після виходу – майже чверть мільйона. Для твору, в якому мінімалізм домінує в усьому, від хронометражу серії (4-6 хвилин) до візуального й сюжетних поворотів, це гарний результат. Особливо ж, коли на YouTube через край російського дитячого контенту.
Поза сумнівом, це винятково Патронова заслуга. Ба більше: суперпес-рятівник уже з`являється в иншому анімаційному серіялі. Цей проєкт зринув в українському сеґменті YouTube давніше, не мав стосунку до героїки й головною дійовою особою був там вовк Дікі. На воєнні рейки автори поставили серіял десь понад рік тому, й Дікі почав просвітницьку роботу з безпекових питань. Залучення до процесу Патрона виявилося прогнозованим та логічним. І ось уже пес шукає міни разом із вовком-побратимом.
Але в ориґінальному серіялі не тільки про мінну небезпеку. Анімаційний Патрон там відповідає більшості визначень супергероя, згідно з якими персонажі не обов'язково повинні володіти надлюдською силою, щоб називатися так. Хоча перші серії справді демонструють основні здібності Патрона: виявляти вибухові пристрої, знешкоджувати їх та рятувати все живе в радіусі можливих ушкоджень.
Тут варто згадати про антагоністів – це Бубухи, насправді не схожі на монстрів, хай візуально й асоціюються з Зубастиками, персонажами однойменної американської комедійної горорфраншизи кінця 1980-х – початку 1990-х. Різнокольорові Бубухи постійно щось замислюють, та всі їхні плани завдяки Патронові йдуть таки псові під хвіст. Проте мінами, які вишукує реальний Патрон, українську територію забруднює Росія. Хай навіть формат героїчної анімаційної комедії й не передбачає лякати дітей страшними монстрами. В «Наших котиках» юні глядачі-патріоти під час перегляду справді лякалися намальованої Смерті, але ж то стрічка не для них, хоча спробуй не візьми з собою… Та маркувати Бубухів як російську нечисть було б варто.
Пасивним персонажем, такою собі альтернативою Патрону автори зробили кота Тома. Ось як деміфологізовано «котячий» бекґраунд – мовляв, котик не воїн, він пасивне створіння. Тільки їсть, спить і слухає історії про подвиги песика. Втім, на Томову функцію можна дивитися й инакше. Він – це ми, глядачі, в яких до Патрона накопичилося чимало запитань. Саме кіт в одній із серій заводить розмову про супергеройське самовизначення пса. Й ця серія є не тільки найдовшою з усіх коротких, а й найідеологічнішою, світоглядною, формувальною.
По суті, в ній Патрон разом із Томом з`ясовують, які ознаки притаиманні потенційному супергероєві. Одна з них така: не конче мати великий зріст, аби робити великі справи. Важливіше не бути байдужим. Інше правило – діяти сміливо, та лиш там і тоді, де й коли зрозуміло: саме на цій ділянці, саме в цій справі від тебе стане користь. Тобто на своєму місці роби, що вмієш, не забуваючи при тому навчатися.
Якщо перші епізоди пропонували невеличкий, лагідний екшен і показували Патрона в ділі, наступні відходять від його звитяжної боротьби з Бубухами. Їхня руйнівна діяльність так чи так присутня в сюжетах. Але її ліквідація стає лиш тлом для розкриття супергеройських здібностей песика. І важливий момент – раз по раз з`являється попередження, аби глядачі, віддані Патронові фанати, не намагалися повторити це.
Загалом «Пес Патрон» виглядає не суто розважальним, злободенним продуктом актуальної української попкультури. Тут справді більше про особисту безпеку, ніж про героїзацію. Пес дає котові, а разом із ним мільйонам глядачів короткі, місткі й корисні поради, як потрібно й не потрібно діяти, побачивши підозрілі предмети. До цього додається згадана вище ідеологія. Й Патрон із Томом, по суті, легенько й ненав`язливо, в ігровій формі виховують патріотів. Без перебільшення, маємо зразок того самого патріотичного кіна, – так, анімаційного, але ж кінематографа! – про потребу якого відповідальна частина українського суспільства говорить щонайменше десять останніх років.
Додається ще один помітний, але ненав`язливий момент – закордонні партнери. Вони представлені то голубами, аґентами під прикриттям, то козою-шпигункою, яка мекає з акцентом, то взагалі собакою-роботом, продуктом прогресивних західних технологій. У кожнім випадку партнери спершу хочуть домінувати й навіть трохи повчати. Та дуже скоро жвавий Патрон власним прикладом змушує прийняти його власні, а отже, – питомо українські правила гри.
Біографія пса Патрона як персонажа супергеройського всесвіту направду пригальмовує можливості авторів. Для прикладу згадаємо фольклорних Вернигору, Вирвидуба й Крутивуса. У казкових сюжетах кожен має водночас суперздібності й обмежений ареал застосування. Тому Патрон – сапер. А отже, крім як воювати з Бубухами та знешкоджувати міни ні для чого більше не додається. Вигадувати нові епізоди й не повторюватися важко, це помітно вже після перших двох епізодів.
Але на користь проєкту той факт, що для українців песик Патрон вже давно такий само сапер, як Привид Києва – пілот, а Кіборґ – боєць певного роду військ. Це значно розширює поле для творчих маневрів. Якщо Патрон супергерой, то конкретний героїчний функціонал із часом перестає цікавити. Важливіше, хто, де, як і з якою позитивною метою такого героя використовує. Й не менш важливо, аби всесвіт питомо українських супергероїв згаданою трійцею не обмежився.