Олег Чорний, сценарист, режисер медіяхудожник, Kyiv Post
30 серпня цього року в столичному Домі кіно відбулася презентація нового повнометражного документального фільму «Лариса Кадочникова. Війна», який зняв у Києві режисер Дмитро Томашпольський.
Дата першого показу фільму була обрана не випадково. Саме 30 серпня відома актриса театру і кіно Лариса Кадочникова відзначала свій день народження.
Варто зазначити, що новий фільм Дмитра Томашпольського вже не перший випадок співпраці режисера з відомою актрисою, яку по праву вважають одним із облич українського поетичного кіно.
В 2013-му вони разом зробили повнометражний документальний фільм «Лариса Кадочникова. Автопортрет», де співрежисером Дмитра Томашпольського стала сама Лариса Кадочникова.
«Лариса Кадочникова. Автопортрет» – це не звичайний біографічний фільм про життя та ролі відомої актриси. За словами Дмитра Томашпольського – це своєрідний кіноексперимент, коли головна героїня водночас є автором фільму. За сюжетом відома актриса протягом ночі малює власний автопортрет, і це аж ніяк не авторська фантазія, адже Лариса Кадочникова ще й талановита художниця
Дія фільму з квартири головної героїні переміщується до аргентинського міста Мар-даль-Плата на березі Атлантичного океану, де легендарний фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», в якому вона зіграла головну роль Марічки, отримав нагороду, далі – до Парижа, потім – в часи навчання Кадочникової в інституті. Сьогодення у фільмі переплітається зі спогадами актриси про її екранні роботи та ролі в театрі, про знаменитих партнерів по знімальному майданчику, тощо.
.
«Лариса Кадочникова. Автопортрет» вже неодноразово демонструвався в ефірі українського телебачення, був відзначений Мистецькою премією «Київ» у галузі кіно ім. І. Миколайчука, отримав нагороду НСКУ (Національної Спілки кінематографістів України) як кращий документальний фільм 2014 року.
І ось, дев’ять років по тому, Дмитро Томашпольський і Лариса Кадочникова знову працюють разом, знову знімають кіно, але робота триває вже за інших обставин. 24 лютого почалося повномасштабне російське вторгнення, небезпека нависла над столицею України. Проте легендарна актриса категорично відмовилася виїхати з Києва, попри регулярні обстріли столиці, зокрема і в районі, де розташований її будинок.
У фільмі «Лариса Кадочникова. Війна» головна героїня разом з популярним українським співаком, одним з лідерів гурту ТНМК (Танок на майдані Конго), а тепер – бійцем батальйону «Реванш» Олегом «Фаготом» Михайлютою їдуть його авто вулицями Києва.
Місто змінилося відповідно до умов воєнного стану: порожні вулиці, обмаль перехожих, то тут, то там – блокпости з бетонних блоків, протитанкові їжаки. Співак та акторка проїздять повз пошкоджені ворожими обстрілами житлові будинки, торгові центри та офісні приміщення.
Разом з Ларисою ми проходимо коридорами Національної кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Саме тут створювалися знакові фільми, у яких актриса зіграла головні ролі, але на кіностудії порожньо. Тривожність атмосфери і відчуття небезпеки підсилює виття сирени повітряної тривоги, яка попереджає містян про загрозу чергового ракетного удару або артилерійського обстрілу.
Далі вони йдуть такими ж знелюдненими коридорами її рідного Національного академічного театру ім. Лесі Українки, на сцену якого вона в різних образах виходить ось вже п’ятдесят вісім років.
А потім разом з головною героїнею опиняємося на Андріївському узвозі, одному з улюблених місць киян та гостей міста, де вона зустрічається з мистецтвознавцем, колекціонером і меценатом Олександром Бреєм. Потім рушаємо з Кадочниковою в гості до культуролога Вадима Скуратівського, проходимо з героїнею та кінокритиком Сергієм Тримбачем алеями Ботанічного саду ім. О. Фоміна, розташованому у самому центрі Києва.
Поважні та відомі співрозмовники героїні в найтривожніші для столиці дні вирішили залишитися в місті. Під час розмов з Кадочниковою вони неочікувано починають говорити на теми, які можуть видатися недоречними під час війни, але насправді це не так. Йдеться про засадничі речі – перш за все про ідентичність українців, адже саме вона визначає різницю між нами і ворогом, а звідси починається мова про культуру і, звичайно, про кінематограф.
Тому цілком виправдано і органічно в драматургію фільму вплітаються уривки з класичних стрічок українського і світового кіно, в яких актриса зіграла головні ролі: Марічка з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова, Соломія з «Криниці для спраглих», Підорка з «Вечера на Івана Купала», Дана з «Білого птаха з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.
Зйомки картини «Лариса Кадочникова. Війна» почалися через три дні після початку війни і завершилися 10 квітня, коли ЗСУ вдалося відбити наступ російських загарбників і відкинути ворога від Києва. Попри ймовірність нового наступу росіян життя в місті поступово налагоджується. Кадочникова знову грає на сцені рідного театру роль легендарної французької актриси Сари Бернар у виставі «Актрисі завжди 18» за п’єсою Ольги Рябчинської.
Стрічка «Лариса Кадочникова. Війна» створювалася в без перебільшення екстремальних умовах. У Києві в умовах воєнного стану знімати на вулицях без спеціального дозволу важко і навіть небезпечно. Дмитро Томашпольский розповів, як одного разу під час зйомок на одній з вулиць пильні кияни затримали його і доправили до відділку поліції. Проте все швидко з’ясувалося, і зараз про цей епізод роботи над фільмом Дмитро згадує з усмішкою. Також він з теплотою та вдячністю говорить про допомогу колег і деяких міських установ, без яких фільм не відбувся б.
Це справжня авторська робота, адже в цій картині Дмитро Томашпольський був не лише автором сценарію і режисером, а ще й оператором, звукорежисером і монтажером. Але найголовнішим чинником була надзвичайно смілива ідея знімати фільм в настільки драматичний момент історії Києва, коли, здається, зовсім не до кіно.
А ще надзвичайно важливо, що стрічка «Лариса Кадочникова. Війна» – це стовідсотково київський фільм, документ, що засвідчує ті вкрай непрості дні історії Києва і всієї України.