Мені цей сюжет, сказати б, нагадує інструкцію, як треба жити. Ну, ще надаються пародійні рядки з пісні Висоцького:

Вот он проснётся утром,
Он сейчас же скажет,
Пусть жизнь осудит,
Пусть жизнь накажет.
А вы отпустите, вам же легче будет,
Ну что возиться, раз жизнь осудит.

Оце ми бачимо, як життя – в нашому випадку – навчило…
По суті фарсова історія, де жанр не вповні справляється з сюжетом, сказав би так.

Хоча всі ці прапорці – гарна придумка, – як «збиті літаки», що зрештою нічого в житті не дають, якщи ти, звісно, не маєш такого захоплення збирати колекцію коханців з різних країн. Взагалі, зі сценарію не зовсім зрозуміло, чого хоче ця дівчина, ким вона є: балансує на межі повії й ніби пошуку сенсу життя; не цілком не переконує...

«Козак», що він стільки років у ресторані двері відкриває – надто своєрідний, м’яко кажучи, символ для гепі-енду.

Якщо ж усе це спроба пародії, сатири на певні, сказати б, порожні загальники, то це ще напівкрок до жанру. Варто рухатися сміливіше й далі!

Написав Володимир Войтенко, 15:43 01.07.2011