Дідочок_сценарій.docСценарій ігрового короткометражного фільму
Чорно-біле контрастне зображення, кадр за пропорціями майже квадратний, звукова доріжка, як із старої подряпаної платівки… Ми ніби потрапляємо у фільм, якого було знято за початків Олександра Довженка, Дзиґи Вертова, Сєрґєя Ейзенштейна.
"Десь, далеко від нас, неосяжно далеко..."
Коментарі
Іване-Вячеславе, так дійсно твір викликає в кожного певні асоціації. Як на мою уяву, проявляється наголос на деградації суспільства, діянь людських з наявними катаклізмами… Відтак, під вінцем – бачимо вже стареньких нареченого з нареченою, а від неспроможності молодих народжувати, дідочок подарував на світ божий дитину…
Щодо питання, навіщо... То мабуть таки, щоби призадуматись...
А як на мене , то там всього вистачає. І не треба шукати там змісту, бо усьо правильно. Це ж такий собі сюр-перевертанець, театр абсурду. Єдине питання залишається "навіщо"? Спантеличити глядача, збурити емоцію? Це буде. Те ж робилося і в Андалузькому псі. Але для мене однаково залишається питанням - навіщо.
Могли би бути всі мертві ( певна герантоспрямованість тут і віє некрофільством), або всі гоміки... зрештою не суть важливо. Важливе лише подвійне перевертання ролей чоловік-жінка плюс герантостемління (цікаві ви напої вдули , пане Володимире :) напередодні). Мені особисто шкода старого пса, якого годуют скалками з костей, від яких він отримає кровотечу в шлунку. Це ж все ордно, що скло в кашу псові підмішати ( АХУЛІ - Марисі Нікітюк). Пси гризуть кості, задля забавки, як і палки, аби зуби почухати.
Дещо туманно та розмито. Втім, що цілком отямно - так це метафоричність. Й в цій отямності спосіб розбудови драматургії дуже схожий на побудову такої в сценарії Оксани Олійник "Світла кімната". Добротність розбудови ситуації очевидна, але як не крути, а чи то початку як пошуку причини, а чи то розв'язки як констатації можливих наслідків ситуації для більшої міри драматичної динаміки не вистачає.
Майстерно й цікаво, фактично без діалогів передано з глибоким корінням притчу. Однак, з’ява дитини, як на мій погляд,тут потребує додаткової лінії з відповідною мотивацією.
"Дідочка" я сприймаю суспільно викличним і світоглядно загостреним, таким що в неочікуваній естетиці й сюжетиці веде про культурно-ментальні проблеми й «прокляті питання» українського світу, якщо хочете – українського культурного проекту, української національної ідеї.
«Дідочок» є такою собі елегійною антиутопією з ледь прихованим потужним акумулятом сатири, що прагне вбити «осиковий кілок» у тіло оманливої та згубної патріархальності, яка в сучасних дискурсах радше читається як безпідставна спекуляція і є не так життєдайним національним міфом, як примарою, маною, що фактично гальмує не тільки можливі модерні культурні практики, а й модерні практики політичні, за чим згасає нереалізована нами суспільна життєдайність і сила.
Написав Володимир Войтенко, 17:59 11.01.2014