АННА. Проблеми душі нашого часу_сценарій.rtf
Коментарі
Поява жінки в житті чоловіка – подія чи не подія?
У житті буває по різному, - і так, і ні, але все-таки, в більшості випадків – так.
В кіно щодо цього – спеціальні пропозиції від жанру мелодрами.
Про жанр я часто згадую при спілкуванні з Геннадієм.
А якщо жінка – совість? Тоді це «соляристика». Але жінка там конкретна.
А якщо жінка, це просто жіноча частина чоловіка? Це складніше.
Ніхто про це не здогадається. Бо глядач сприймає її, «як жінку, а не як Касандру» .
Та і герой виціловує свою половину душі аж надто предметно.
Приваблює, що автор старається оперувати чіткими філософськими категоріями.
Десь тут і здобутки, і небезпеки.
Багатозначна паралельна дія з чорно-магами, медіумами незавершена та і на грані...
Основні прорахунки композиційні: глядач має хоч щось розуміти, хоч про щось здогадуватися на початку.
«Але все більш-менш прояснилося тільки вкінці»
Автор перспективний сценарист.
Ця річ мені видається найслабшою з того, що я прочитав, бо потребує багато і значних переробок.
Напевно необхідно було писати синопсис, щоб розкрити задум, адже деякі замітки, в цьому ракурсі, видаються передчасними.
Ви, Юрію, праві. За основним задумом це класична мелодрама. Є хлопець та дівчина, що прагнуть поєднати своє життя. Й є антигерой, що прагне стати цьому на заваді.
Ось власне з антигероєм й повязана, якщо так можливо висловитися, "друга лінія" в задумі. Адже в ній праглося показати певну сукупність склавшихся в європейській традиції відношень до такого "субстрату" як душа. Адже то тільки в пояснені Катерині терапевтом вона виступає як жіночий архетип героя. Насправді ж вона не просто архетип. Хоча тут можливі варіації, які більш прийнятні глядачу, чи повністю архетип й душа співпадають, чи щось ширше іншого. Тут це не принципово.
Власне з такої необхідності й виникає низка отих антигерої в образах магів-медіумів-чарівників, що є такими перш за все по відношенню до Анни, й вже потім до хлопця з дівчиною.
Ось такий задум.
Лінія з магами-чарівниками-колдуна
ми навмисне незавершена. Й демонстрація отої лимонки з аспірином мала на меті звести до несенітниці, можливо навіть іронії, а то й абсурду весь цей пласт взаємодії з Анною. Й натомість показати глядачу, що справжня боротьба, справжні зміни можливі лише при власній зустрічі й ніякі маги та терапевти в цьому не сильні. Для цього необхідний лише певний поштовх, певна допомога. Ось таким помічником й виступає бабуся Каті, як представник народної, "темної" традиції взаємодії з душою, на противагу "просвітленій" сьогочасній психотерапії та психіатрії.
Щодо виціловування. Тут вбачалася подвійна навантаженість. По перше, запуск всієї дії через запитання, куди поділася дівчина з першого епізоду. Ну а по друге - викликати тим самим певний когнітивний дисонанс й призвести глядача до аналізу.
Стосовно композиційності. Якщо пригадувати Лінчевські "Малхоланд" чи "Шосе", то в даному випадку до глядача ставлення навіть поблажливе, адже хоч в кінці трохи все прояснюється, а не полишається до енного перегляду. Хоча це така собі відмовка. Бо зрозуміло, що наразі мені видається все більш менш послідовним й перепетії героїв начебто послідовно перед глядачем розкриваються. Хоча беззаперечно погоджуюсь, що з самого початку глядач насправді ні про що не здогадується, мені чомусь так видалося, що фільм-загадка тут буде доречнішим. Може прорахунок якраз в тому, що не полишає прагнення вкласти в сцени змісту більше, а ніж вони насправді можуть передати й тим самим все заплутується?Так що в подальшому можливо й дійсно варто буде задуматися про введення таки підказок на початку дії. Щоправда наразі я не знаю, як це зробити, а тому можливо дійсно це призведе до повної переробки.
Втім, наразі маємо те що маємо.
Так що дякую за коментар, буде над чим замислитися в подальшому, стосовно інших сценаріїв.
Написав Геннадій Коваль, 22:20 24.10.2012