Чим симпатична ця історія – в ній є якась загадка, певний романтизм – несподівані вчинки героя, що інтригують, заворожують, тримають.

Взагалі, є ніби щось непояснюване – напевне, дійсно вловлено й передано певний чар кохання, а чи радше надії на віднайдене кохання, судомна спроба повернути щось із минулого, а минуле ж не повертається…

Але діалог Степана й Надії все ж не переконує – в його розгортанні пульсує якась неправда, якийсь фальш. Можливо, цей діалог перепридумати, переписати. Він збивається на пряму мову про сумнівність пошуку щастя за кордоном. Певне, філософія має лишатися, але якось інакше, в інших словах передаватися…

Але загалом як вибудувано драматургію – переконує; і початок, і фінал подобається))

Написав Володимир Войтенко, 14:40 02.03.2012