втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

ОСТАННІЙ СПОКІЙНИЙ ДЕНЬ. МРІЙНИКИ

01.11.2019


Сценарій повнометражного ігрового фільму

Коментарі



Вітаю.
Вибачте, що так довго не відповідав. Якщо чесно, забув про усе і занурився у свій сценарій, намагаючись виправити вказані недоліки.
Щиро дякую вам пані Ольга за ваш висновок. Для мене, він став неймовірно довгоочікуваний і важливий.
Дякую вам пане Володимир за те, що так детально розписали усі недоліки сценарію. Новий варіант вже у вас.
Зараз, трохи про нього. Напевне, я не вирішив одразу усі проблеми сценарію, але зараз, чомусь, я у ньому впевнений. Поки що мені важко вдається створювати потрібні діалоги для персонажів, підмічаючи їх  характер. Справді, знайшлося багато зайвого, і я нищив усе без жалю. Вийшло, відносно, не  багато, десь 20 сторінок. Щодо драми головного героя, сподіваюсь, я зробив її більш чіткішою у другому варіанті сценарію. І зробив головного героя не таким уже і добрячком.

Ще раз дякую. Чекатиму ваших коментарів, про другий варіант.

Написав Богдан Чепіжак, 16:27 25.01.2020

Насамкінець гріх не зауважити, що розгортання сюжетної історії за настроєм, за впливом на читача/глядача є цікавим та переконливим. Одразу ж поселяється загадка, нуртує інтриґа. Це, як на мене, очевидний плюс сценарію. Чого, на жаль, не скажеш про фінальне вирішення, коли ніби випускається повітря з кульки, сказати б, «у безмежно чарівне зоряне небо»…

Написав Володимир Войтенко, 19:15 29.12.2019

… Моя старша сестра живе кілометрів за 100 від Києва в дідовому з бабою обійсті, хазяйнує там і має, природно, різних сусідів. Одна з сусідок, зрештою, як і решта – кожна/ен по своєму – має, сказати б, активну життєву позицію й, разом із тим, бачить себе якщо не найкращою, то дуже особливою. Зрештою, всі люди на світі кожен на свій копил є унікальним та особливим. Але річ навіть не в тім, ця сусідка якось сказала прямо так: «Миколаївно, а знаєте, хто я? Я – ангел…» У розумінні, що вона навіть не зовсім людина, а, радше, особлива божественна істота в людський подобі, яка знає, як влаштований світ, усім може й ладна допомогти розібратися в ньому, до всіх і до всього має діло тощо… Зрозуміло, не гріх про себе так думати й так діяти, тільки б лиха не накоїти ближнім, котрі не просять допомоги, та й собі вкупі.
В житті-бутті, ясне діло, історія це проблемна. Разом із тим, мистецтво й кіномистецтво, попри всю його позірну життєподібність, не є життям, а штукою (в польській мові «штука» - це, фактично, мистецтво; себто річ штучна); тут усяка чортівня можлива, навіть янгольська)))… Але, якщо це не притча чистої води, час яким ніби пройшов, ідея людини-янгола потребує стриманости в сценарному/екранному вираженні, потребує міри й, гріх це писати, але певної реалістичности.

Написав Володимир Войтенко, 19:15 29.12.2019

Маємо принципово ліричний твір. Цілком пояснювано як для фактично юної людини (ось уже й спираюся на факти біографії)), котра шукає свого шляху як усезагально в житті, так і в творчості. Але все ж не розвіюється потреба в конкретності, в підставовості вчинків та подій.
Зрозуміло, що героєві, котрий прагне позбутися зайвого в житті, аби рухатися вперед, не вистачає впевнености в собі та рішучости. Не вистачає цілісности. Втім, останню він може набувати в сюжетному розвої історії, але цього не вистачає, цього бракує. Варто звернути увагу…

Написав Володимир Войтенко, 19:15 29.12.2019

Окремо варто таки зупинитися на природі діалогів. Вони, як уже зауважено, певного серіяльного типу. Але з одного боку. А з іншого, їхня поверхова філософічність, неконкретність-непевність, радше, антисеріяльна. Туманности в діалогах варто б позбуватися, дарма, це сценарій потенційно прокатного твору чи суто телевізійного.

Написав Володимир Войтенко, 19:14 29.12.2019

Я би тут припустив, що на автора справила значний вплив множена й популярна нині багатоповерхова серіяльна продукція.
Від того присутній надмір сюжетних розгалужень і повернень до минулих подій – так і виростають в уяві серія за серією.
Також сучасною серіяльною ознакою є педальована в сюжеті мелодраматичність стосунків та почуттів, що яскраво виявляється в діалогах.
Себто авторові не зле переосмислити свій сценарій у цьому розумінні. А можливо, він вагітний серіяльно й це можна розгорнути? Тим паче, що перспектива серіяльного втілення, екранізації позірно є реалістичнішою, ніж створення такого прокатного фільму.
Про певну зачарованість серіялами свідчить також, сказати б, барокова назва сценарію. Така вона в якомусь розумінні також серіяльної природи.

Написав Володимир Войтенко, 19:14 29.12.2019

В кожнім разі, виходячи з того, що на Сценарній Майстерні вже є відгук на сценарій «Останній спокійний день. Мрійники», своєю чергою мій відгук не може скластися, ігноруючи вже деякі оприлюднені висновки. Нехай вони суб’єктивні, як, зрештою, кожне з наших суджень.
Тому не повторюватимуся й зауважу, що практично солідарний із більшістю нижче написаного. Таким чином, мої зауваження апелюватимуть до сценарію почасти через висновки раніше оприлюднені, не мої. І підкреслю, що це будуть просто критичні враження, а не загальний та поепізодний аналіз..

Написав Володимир Войтенко, 19:13 29.12.2019

Коли знайомишся зі сценарієм того чи того автора, не зле щось про нього знати, тоді є можливість дещо більше второпати про сам сценарний текст. Зрозуміле діло, що це фактор не найвизначальніший, але хотілося б таки знати дещо більше, ніж те, що авторові сценарію 20 літ і він родом з Івано-Франківської области України))

Написав Володимир Войтенко, 19:13 29.12.2019

«Останній спокійний день. Мрійники» – це мандри у часі й просторі в пошуках свого шляху чи то своєї мрії. Це історія подолання минулого й зародження майбутнього. Саме так це, напевне, замислювалося автором. У центрі оповіді мав постати герой сильний і трагічний, і все це занурене в наш час. Мрія, а не історія. Але мрію ще треба реалізувати…
Початок інтригує й напружує, а далі починається знайомство з героєм, де він виглядає звичайною сірою мишею і хоча задум зрозумілий (постфактум) – герой у кризі, а потім повертає собі свою сутність, та зробити це переконливо автору не вдалося.
Неймовірна кількість флешбеків заплутує сюжет. 7 років тому, 2 місяці тому, 11 років тому тощо, і все це пов’язане здебільшого лишень настроєво. Суть драми головного героя лишається слабко вираженою, йому важко співчувати.
Проблемою, як на мій погляд, є те, що автор не визначився – авторське кіно в нього чи глядацьке. Риси обох напрямків вибрані найповерховіші. Якщо герої б’ються, то перемагають не менше як один п’ятьох, а коли розмовляють, то туманно-претуманно із вкрапленнями філософських сентенцій.
Сюжет занадто розпорошується на побічні лінії (Софія) і то лишень для того, аби показати, що герой стає ну просто всезагальним янголом-рятівником.
Висновок – якби лаконічніша історія, виразніші характери, чіткіша мета, то сталося б наближення до мрії.

Написав Ольга Калуга, 13:39 23.12.2019