Років 15 тому я купив збірку есеїв німецького кінорежисера Олександра Клюге. Мені дуже сподобалася їхня оригінальна форма: вони були з одного боку оповіданнями, з іншого - есеями, але мали також явні ознаки журналістики та наукового дослідження, але при цьому містили в собі значну долю самоіронії і якогось специфічного гумору в стилі Віслючка Іа. Ось типовий приклад. ======================================================
Про соціалістичне поняття спадщини
(губчаста структура супутників Марса)
---------------------------------------------------------------------------------------
Радянський космонавт Йосип Шкловський припускає, що ближній до Марса супутник Фобос штучного походження. Багато мільйонів років тому «люди», що жили на Марсі (або органічні істоти зовсім іншої будови), які володіли високорозвиненою цивілізацією, зрозуміли, що їхній планеті загрожує загибель. Тому в надзвичайно великих супутниках було зібрано документи, після чого ці, так би мовити, летючі музеї були відправлені до космосу, щоб майбутні дослідники могли ними скористатися.
Шкловський спирається на свої спостереження, за якими орбіта Фобоса (діаметр 8 кілометрів, відстань від Марса 9400 км) явно скорочується, а швидкість обернення супутника зростає. Для цього немає іншого пояснення, крім факту, що через зіткнення з марсіанською атмосферою (при цьому виникає тертя) супутник втрачає енергію, через що орбіта скорочується, а швидкість зростає. Оскільки марсіанська атмосфера розріджена, слід припустити, що і щільність Фобоса (його інерційна маса) невелика, причому настільки, що немає аналогів ні серед твердих, ні серед пористих природних субстанцій Всесвіту. Якби Фобос був ГУБКОЮ, він все ж був би щільнішим і мав би більшу інерцію. З цього можна дійти невтішного висновку, що Фобос — порожнє тіло.
До цих міркувань Шкловський додає діалектико-матеріалістичне положення про те, що ідея музею укорінена у суті людини, що емпірично доведено у всіх соціалістичних суспільствах. Невизнання остаточності смерті — смерті як прокляття роду, яким він дошкуляє індивідуальній істоті, — проявляється, згідно зі Шкловським, у фазі переходу до соціалізму у вигляді особливого фундаментального мотиву ЛЮДСЬКОГО СЕНСУ. Його організаційним виразом є музей, точне відображення смертної форми у вже не смертній, подібній до монумента структурі, при цьому музей може приймати будь-яку форму, у тому числі і позаземну.
На поставлену Шкловським проблему звернули увагу вчені Академії наук СРСР. Припущення про те, що в силу непереборного прагнення розумне населення попередніх епох (відокремлених від нас мільйонами років), можливо іншої, загиблої цивілізації, створило музей, що обертається навколо планети Марс, здалося їм цілком ймовірним. ====================================================
Мені це здалося дуже дотепним і цікавим. Настільки, що коли я у 2010 році опинився у Берліні і зайшов у книжковий супермаркет Dussmann, то одразу ж вирішив купити всього Клюге англійською мовою, якого вони тільки мали. У них виявилося три книжки: велика збірка оповідань і дві маленьких. Коштували вони дуже дорого: наприклад, маленька, сторінок на 100 - біля 20 євро.
Наступного року я був у Кьольні і знайшов там всю фільмографію Олександра Клюге в одному подарунковому виданні. Я дуже зрадів і негайно купив її і передивився всі фільми. Це було дуже непросто, бо Клюге відмовився від конвенційних оповідних стратегій. Простіше кажучи: він абсолютно не піклувався про те, чи цікаво глядачу буде дивитися його фільми. виходячи з того, що, коли вже він почав їх дивитися, значить йому цікаво Всі його фільми так чи інакше нагадували це оповідання про радянського космонавтна Шкловського. Не дарма на німецькому ТБ Клюге називають "вбивця рейтингів".
Окрім того, я ходив на новий фільм Клюге на фестивалі "Молодість" у Києві.
Я витратив на вивчення творчості Клюге досить багато часу і коштів. Але яку користь я отримав від цього? Який сенс цього вивчення. Тепер я можу сказати, що український письменник Прохасько дещо нагадує своїми текстами Клюге і є у певному сенсі наближеним до його манери. Але, оскільки Клюге у нас є маловідомим, то це порівняння не працюватиме. Я також навряд чи зможу з кимось поговорити про Клюге і навіть не бачу сенсу такої розмови. Який тоді сенс моєї багаторічної прискіпливої уваги до творчості цього режисера? Можна сказати, що його стиль певним чином вплинув і на мій стиль. Але кількість моїх читачів значно менша, ніж читачів Клюге, і вони навряд чи перетинаються, а отже таке спостереження також не має жодного сенсу.
Все йде до того, що читання не має жодного практичного сенсу і є досить безглуздою діяльністю, яка, принаймні, не руйнує наш організм, як алкоголь і наркотики.