Вночі з 11 на 12 січня о 23 :55 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-Кіно» та фільм американського кінорежисера Стивена Содерберґ «Трафік»/ Traffic (2000, США – Німеччина).
«Трафік» – оскароносний фільм знаного американського кінорежисера Стивена Содерберґа, знакова для нього стрічка 2000 року.
Ця картина густо населена персонажами, яких понад сотню, а серед головних виконавців – ґроно справжніх кінозірок, серед другорядних – також чимало незрадливих талантів.
Сама ж назва фільму, «Трафік», має на увазі, якщо перекладати з англійської, не просто транспортування, не якусь там узагальнену інтенсивність руху, а саме надзвичайну інтенсивність руху наркотиків – із Мексики до Сполучених Штатів.
За сюжетом, верховний суддя Роберт Вейкфілд, у виконанні Майкла Даґлеса, має від президента країни завдання – очолити безкомпромісну війну проти торговців наркотиками, які масово проникають через кордон. Глядачам відкривається складна система наркоторгівлі, до якої вплутані чи не всі верстви населення. А верховному судді, своєю чергою, відкривається те, що його юна донька також у цих тенетах...
Після виходу на кіноекрани «Трафік» викликав у Сполучених Штатах прадивий резонанс – низку суспільних дискусій та суперечок. Не дивлячись на те, що Содерберґу закидали, мовляв, він не настільки сміливий, наскільки вловив голлівудський кінотрафік та вміло погрався з нормами політкоректности, ніде не перейшовши межі.
Власне, 2000 рік – разом із «Трафіком» та іншою соціальною драмою режисера, «Ерін Брокович», – став переламним у кар’єрі Содерберґа, який був представником «нової хвилі» незалежних режисерів другої половини 80-х і тяжів до авторського кіна – до, сказати б, симбіозу американського та європейського кіностилів.
Бо вже 2011-го на екрани вийде його кримінальна комедія «11 друзів Оушена», після чого цей різностороннього таланту режисер чергуватиме свої незалежні малобюджетні проекти з багатобюджетними голлівудськими.
Стивен Содерберґ на знімальному майданчику
Цікаво, що «Трафік», у якому Содерберґ, до речі, як іще у двадцяти двох – своїх і не тільки –фільмах, виступив також оператором, за драматургійну основу має британський міні-серіал із тією ж назвою. Таким чином адаптований сценарій «Трафіка» був удостоєний «Оскара». Також заповітну статуетку вручили за найкращий монтаж. Ну й самому Содерберґові – за режисуру.
Четвертий бо «Оскар», акторський, – для Бенісіо дель Торо за виконання другопланової ролі. Цікаво, що на тогорічному Берлінському кінофестивалі дель Торо вдостоїли «Срібного ведмедя» повноцінно за найкращу роль – за ту ж саму, в «Трафіку».
Про цього актора, що він отримав загалом 19 престижних кінопризів та номінацій, у тім числі «Золотого глобуса» та премію Британської кіноакадемії, власне, за втілення образу поліцейського Хав’єра Родріґеса у фільмі Содерберґа, для програми підготовлено спеціальний сюжет.
Отже, «Трафік». Один фільм і три різні історії, де йдеться про наркотики й соціальні та особисті проблеми, пов’язані з ними. Усе це скидається на зачароване коло, до якого ступиш і вже не вирвешся. І йдеться не тільки й не стільки про наркозалежність, скільки про непорушні зв’язки зі злочинним світом наркоторгівлі, який не відпускає.
Проблема розглядається з різних сторін. Содерберґ-автор, що він у фільмі, до речі, сміливо експериментує з колірною гаммою сюжетних ліній, пропонує осмислити біду наркоторгівлі через призму людських стосунків, через думки й почуття героїв, через занурення до світу їхніх планів та надій.
Це не тільки наркотичний трафік, цей рух – це інтенсивність людських доль, що до межі загострює проблему...
**
БЕНІСІО ДЕЛЬ ТОРО: ВОВК У ВОВЧІЙ ШКУРІ
Ігор Грабович, АК
Американський актор пуерториканського походження Бенісіо дель Торо в сьогоднішньому голлівудському кіні втілює різновид так званого латинського коханця, себто актора латиноамериканського чи європейського походження, який типажно протиставляється англосаксонським акторам, і на екрані найчастіше втілює заборонені пристрасті. Дель Торо демонструє зловісний, тваринний бік таких образів.
Вже у перших своїх фільмах він грав майже винятково злочинців та правопорушників, як от у стрічці «Звичайні підозрювані».
У дель Торо тут невелика, проте доволі показова роль одного з бандитів, який вирізняється непокірністю та агресивністю. Актор також запам’ятовується своєю фактурою, зокрема, високим зростом, а також червоною сорочкою, яка стає ніби метафорою його справ і навіть намірів.
Бенісіо дель Торо безліч разів перевтілювався на злочинців на екарні, проте увагу критиків звернув на себе роллю доктора Ґонзо в картині Тері Ґиліяма «Страх та огида в Лас-Веґасі».
Для цієї ролі актор набрав 18 кілограмів і розробив спеціальну пластику та вимову, щоб більше скидатися, як він сам каже, на тварину.
Та й стрічка Ґиліяма – не просто експериментальна, вона виклична – і темою, і візуальним вирішенням. Дель Торо у цій картині втілює певну альтернативу здоровому глуздові, порушує писані й неписані закони та демонструє умовність цивілізованих правил Західного світу. Він новий дикун, який не вважає за потрібне вибачатися.
2003 року актор фільмується в картині режисера Вільяма Фридкіна «Загнаний», де грає колишнього спецназівця, сержанта Аарона Гелема, який не зумів вилікуватися від посттраматичного синдрому й продовжив війну у себе вдома, цього разу проти цивільних.
Дель Торо зіграв правдиву машину для убивства, яку годі зупинити звичайними методами. Це може зробити тільки той, хто, сказати б, породив його – військовий тренер, названий батько.
Багато в чому цей фільм має універсальне звучання і стосується не тільки Америки, але й усіх країн і територій, де ведуться воєнні дії. Війна завше приносить неочікувані наслідки, тим паче сучасна, названа гібридною. Тут насилля фактично неконтрольоване, а її учасники одразу опиняються в пеклі, з якого довіку не виберуться. Дель Торо вдалося передати усі ці відчуття максимально повно, його герой – правдиво трагічна постать.
2005 року актор фільмується в експериментальній картині Роберта Родриґеза «Місто гріхів», де втілює образ поліцейського лейтенанта Джекі Боя. Ця роль загалом невелика, епізодична, актор тут схований під ґримом, проте природу й породу сховати неможливо. Водночас, це комічна роль, бо дель Торо грає не тільки живу людину, але й привида, який набридає живим.
Протягом наступних кількох років Бенісіо дель Торо втілює на екрані низку ролей, у яких дає волю ірраціональності людської природи, що її важко звести до якихось соціальних, політичних чи інших причин.
2008-го він перевтілюється в Ернесто Че Ґевару в картині Стивена Содерберґа «Че». Перед нами стилізована під документ оповідь про знаменитого арґентинця, учасника Кубинської революції, який згодом намагався експортувати революцію й до інших країн Латинської Америки. Його спроби скінчилися провалом, а сама місія – смертю.
У фіналі історії ми бачимо Че Ґевару, схожого на якусь дику істоту, майже снігову людину. Його смерть у цій картині, на перший погляд, тривіальна та звичайна, проте маємо початок леґенди, що більша за саму смерть.
Своєрідним завершенням подібної тематики стала картина 2010 року «Людина-вовк», нова версія класичного голлівудського сюжету жахів про Ловренса Телбота, людину-вовкулака, який страждає від родинного прокляття, проте не може йому дати ради.
Стрічка поєднала в собі новітній голлівудський блокбастер із цифровими технологіями та екзистенційну драму, якій переконливости надає саме дель Торо – своїм заглибленням у роль, своїм перевтіленням.
Важливо також, що у цьому фільмі актор вийшов поза межі свого латиноамериканського амплуа, втіливши на екрані своєрідний гібрид людини й тварини, яка може переходити з одного стану до іншого легко та органічно.
Вночі з 11 на 12 січня о 23 :55 в «Арґументі-кіно» ми побачимо одну з найзнаменитіших ролей Бенісіо дель Торо, а саме в картині Стивена Содерберґа «Трафік». Актор тут зіграв мексиканського поліцейського, про якого одразу й не скажеш на чийому він боці – злочинців чи закону. В кожнім разі, перед нами вовк у вовчій шкурі.
Багато в чому у цій ролі дель Торо ніби представляє усю Латинську Америку, точніше, погляд на неї північних американців, які мають амбівалентні почуття до своїх найближчих сусідів. З одного боку, вони їх бояться, а з іншого, все ж сподіваються, що ті якось зміняться, подолають у собі ірраціональну, дику природу. Власне, це також один із сюжетів фільму «Трафік», який не втрачає своєї актуальности дотепер. Вочевидь, що ніхто ліпше за Бенісіо дель Торо не зміг його передати.