втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Володимир ВойтенкоАК   

Вночі з 3 на 4 листопада о 01:10 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Тарсема Сінґга «Позамежжя»/ The Fall (2006, США – Індія).

Надзвичайне візіонерське кіно, небачену вигадливу феєрію індійського режисера Тарсема Сінґга «Позамежжя» створено спільно з американськими кінематографістами. Стрічку  нагороджено «Кришталевим ведмедем» однієї з програм Берлінського міжнародного кінофестивалю 2007 року.

Голлівудський каскадер отримує травму після невдалого трюка й потрапляє до лос-анджелеського шпиталю. Він у відчаї, бо до одного лиха, як воно часто буває, липне інше, ім’я якому – нещасливе кохання. Героя на ім’я Рой – від цього, майже смертельного, відчаю – рятує дівчинка, якій він, зважаючи на деякі обставини та плани, розповідає свою чудернацьку казку з продовженням...

Реальність і вимисел, історичні персонажі та міфічні герої, характери яких списані з «мешканців» клініки, бувальщини і фантазія – усе це дивовижним чином  переплітається у позамежних історіях картини Тарсема Сінґга, про особливості мистецького світу якого йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті. 

Казки, як ми тепер звикли, створюються переважно для дітей. Створюються, аби – розважаючи, захоплюючи – навчати дітей мудрости (як би це часом не було наївно і безнадійно), зрештою, щоб передати дітям своє розуміння світу й заповідати певні моральні цінності. Та часом казки створюються і для більш прозаїчних та реальних завдань – скажімо, аби змусити дитину вкрасти й принести дещицю морфіну. Це, власне, один із мотивів стрічки.

Втім, у цій картині все надто складно, як воно і є у житті насправді. В «Позамежжі» зламлена доросла людина віднаходить віру несподіваним чином. Віра – вона взагалі водиться у досить несподіваних місцях…

Взагалі ж, фільм Тарсема Сінґга розгортається у двох ніби суто паралельних реальностях, котрі, як часом водиться, таки перетинаються в потрібний творцеві і його персонажам час і з відомою хіба що тільки кінематографічному всевишньому метою.

З одного боку, фільм перед нами постане суто реалістичний, а з іншого – це казка-сон, що сповнена гіпнотично красивих, власне, позамежних лаконічних пейзажів.

Зрештою, у пропонованих обставинах – ця казка, звісно, не для дітей. Вона – для дорослих. Але для тих, хто іще пам’ятає присмак казки. Тієї казки, яка твориться тут і зараз. І мораль із цієї казки можна витягти хіба ту, що людська натура є принципово суперечливою, вона зіткана з неподільних добра і зла, котрі невтомно змагаються поміж собою. А радикальні вправи з «виправлення і покращення» цієї натури зазвичай тягнуть за собою катастрофічні наслідки…

 «Позамежжя» Тарсема Сінґга – ґрандіозне видовище, яке фільмувалося переважно в природних ландшафтах понад двадцяти країн світу. І його можна цілком зарахувати до тієї колекції кінематографічних творів, які складають каталог мистецтва, створеного, сказати б, заради мистецтва, а також – заради особливого, вибагливого глядача, що здатен поцінувати таке вишукане мистецтво.

Зрештою – ласкаво просимо до «Позамежжя», до того чарівного краю, де правлять вигадка й уява. Це кіно для тих, хто ладен віддатися дивовижній казці.

**

ТАРСЕМ СІНҐГ, УСЛІД ЗА ПАРАДЖАНОВИМ

Ігор ГрабовичАК 

Тарсем Сінґг належить до середнього покоління кінорежисерів, яким вдається творити одночасно універсальні й дуже особисті фільми. На початку дев’яностих років минулого століття він прославився як автор музичного відео й численних рекламних роликів, які відзначалися незвичними візуальними образами.


Серед кінематографістів, які вплинули на його стиль, Сінґг частенько називає Андрєя Тарковського та Сергія Параджанова, зокрема, картину останнього «Колір граната». Власне, вміння побачити красу у звичному, побутовому, і водночас здатність розгледіти у цій красі певні універсальні символи складають основу стилю Тарсема Сінґга.

Свій перший ігровий повнометражний фільм під назвою «Клітка» Сінґг знімає 2000 року. Це дуже своєрідне кіно, у якому поєднується традиційний голлівудський сюжет про  серійного вбивцю, експериментатора-психолога, який прагне відкрити таємницю внутрішнього життя, а також низка вишуканих візуальних рішень, які роблять цю картину по справжньому непересічним мистецьким висловлюванням.

Фільм обертається довкола експериментальної методики доктора Кетрін Дін, яка знайшла спосіб проникати у мозок пацієнтів, котрі перебувають у комі. Одного дня до неї звертаються з поліції з проханням увійти до внутрішнього світу серійного вбивці, який викрадає та вбиває дівчат. Останню його жертву ще можна врятувати, якщо, звісно, Кетрін правильно вибудує стосунки зі своїм пацієнтом.

Сам по собі цей доволі амбівалентний і навіть дивний сюжет тримається купи завдяки надзвичайній фантазії постановника та його команди, зокрема, художника з костюмів Ейко Ісіоко, яка співпрацювала з режисером на всіх його фільмах. Проте візуальна пишнота у картині існує не стільки як декоративний елемент, скільки як  проекція колись пережитих травм, хворобливий прояв реального насилля і жорстокости.

Десять років по тому Сінґг створює стрічку «Війна богів: Безсмертні», у якій має намір поєднати живопис епохи Відродження із сучасними візуальними ефектами.  Постановник своє завдання формулює досить лапідарно: «Я хочу зняти фільм, у якому Караваджо стрічається з «Бійцівським клубом».

В основі сюжету цієї історії – суперечка давніх богів, що ті змагаються за світове панування, яке допоможе їм встановити суперзброя – Епірський лук, що він має феноменальні бойові характеристики. Проте цього разу між богами, які воюють ще від початку часів, опиняються люди, зокрема, грецький юнак на ймення Тесей. Йому протистоїть цар Гіперіон – жорстокий правитель, богоборець та осквернитель святинь. Він прагне випустити ув’язнених богами в горі Тартар Титанів, аби війна розпочалася знову.

У цій картині сюжет і персонажі загалом відходять на другий план, бо першу скрипку тут грає візуальний складник – костюми, загальний антураж та особливо – візуальні ефекти. Бойові епізоди режисер фільмує таким чином, аби максимально довго утримувати нерухомим загалом дуже динамічне зображення. Він членує один безконечний рух на безліч окремих фраґментів, порушуючи закони фізики, зате створюючи неповторний художній ефект.

2012 року Тарсем Сінґг фільмує картину «Білосніжка: Помста гномів», яка засвідчує своєрідний компроміс між візіонерством режисера та вимогами комерційного кіна. Ця стрічка – вільна фантазія на тему казки братів Ґрімм про Білосніжку та семеро гномів, у якій історія подається очима злої королеви.

Сінгґ сміливо використовує анімацію, візуальні цифрові ефекти, але не забуває також і про сюжет та характери персонажів. У своїй версії цієї відомої казки він намагається зламати низку стереотипів та вийти за межі моралізування. Саме тому загальний тон оповіді іронійний, а деякі епізоди одверто пародійні.

Найбільшим внеском до міфології про Білосніжку є фінал цієї історії, яку постановник подає у традиціях індійського комерційного кіна, виробленого у Боллівуді. Стрічка закінчується масовими співами й танцями, у яких добро не просто святкує перемогу, а демонструє своєрідну світову гармонію, яку вдалося досягти спільними зусиллями.

Вночі з 3 на 4 листопада о 00:10 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – друга повнометражна стрічка Тарсема Сінґга «Позамежжя», що постає як своєрідна квінтесенція його творчости. Цей фільм знімався досить тривалий час, і в нього режисер вклав не тільки власне надхнення, але і власні гроші.

Це стрічка і про кіно, яке здатне проявляти невидиме, і про внутрішній світ, який може матеріалізуватися у незвичних образах, і про дитинство, яке виявляється аж ніяк не таким невинним, як це прийнято вважати.

І все ж перед нами постає насамперед фільм, у якому пластичний, живописний елемент опиняється на першому плані і складає ніби саму тканину світу, його невловиму та водночас виразно проявлену матерію.

Не варто забувати також і про сюжет цієї картини, який виявляється дуже напруженим і драматичним, і ще – про музичний супровід, надзвичайно урочистий та піднесений, ну й про акторів, які тут представляють чи не все розмаїття людства. Одне слово, хто не подивиться «Позамежжя», той багато втратить. Поряд з іншими картинами Тарсема Сінґга, ця стрічка є прикладом іншого, незвичного, нетрадиційного, неконвенційного кінематографа, який добрався щонайближче до таємниць мистецтва, котре постає перед нами життєдайною силою.

Коментарі