Режисер Сергій Маслобойщиков пояснив «Телекритиці», чому залишив кінопроект, на який Держкіно вже виділило кошти.
Нещодавно стало відомо, що український режисер Сергій Маслобойщиков відмовився від створення російсько-українського кінофільму «Діамантовий хрест», фінансування якого вже відкрило Державне агентство з питань кіно.
Кінопроект, присвячений архієпископу Сімферопольському і Кримському Луці, торік переміг у конкурсі кінопроектів на отримання державного фінансування як робота ТОВ «Кінокомпанія "Патріот-Фільм"». Запланований бюджет картини – $5 млн, із них $1,5 млн (12 млн грн) Держкіно виділило з державного бюджету.
На етапі пітчингів ігровий фільм позиціонувався як авторський проект Сергія Маслобойщикова, саме він формував творчу групу, визначав локації для зйомок. Замість нього режисерську естафету підхопив актор Денис Карасьов. При цьому фільм лишається російсько-українським проектом, в який вкладено державні кошти. У головних ролях задіяно російських акторів.
Курує проект московська компанія «А-1 Кіно-Відео», відома такими стрічками, як «Ми з майбутнього» та «Ми з майбутнього-2».
(Про світоглядні засади, кіноідеологію й кінополітику продюсера Людміли Кукоби та її студії читайте тут: Очень «важное» кино).
На базі українського відділення ДОСААФ «А-1 Кіно-Відео» відкрила українську студію «Патріот-фільм», що й отримала фінансування картини «Діамантовий хрест».
Чому Сергій Маслобойщиков залишив цей проект – у його репліці для «Телекритики»...
Зовсім проста і зовсім не нова дилема.
Коли ми беремося щось описувати чи знімати фільм, – перед нами завжди постають два підходи до зображуваної реальності (особливо історичної реальності): або ми намагаємося розібратися в цій дійсності, у вчинках героїв, зрозуміти правду, яка нам відкривається в процесі роботи, або ми «натягуємо» на цю реальність свій, заздалегідь заготовлений на неї погляд, анітрохи не зважаючи на те, чи налізе на неї наше кліше, а чи ні.
Останній метод здається мені неприпустимим. Хоча найбільш популярним є саме він. У його основі – бажання людини бачити те, що вона хоче побачити, а не те, що відкриває їй дійсність.
Реальність як така – груба, заплутана, непослідовна, іноді неприємна і незбагненна. Однак саме на цьому шляху трапляються щасливі відкриття – якщо ми чесно намагаємося зрозуміти реальність такою, якою вона є.
Інший метод – то, як правило, пласка ілюстрація наших поверхових умовиводів про світ, а в найгірших випадках – ілюстрація гасел, що створюються для маніпулювання суспільною свідомістю.
Особливо непривабливо це постає під виглядом «турботи про виховання молодого покоління», – коли цьому самому поколінню не пропонують самостійно мислити, а вбивають у голови «готові істини». Подібний підхід багаторазово відпрацьовано ідеологічними системами минулого – всіма засобами, у всіх напрямках, і нічого, окрім дурниць і нещасть, людям він не приніс. На цьому шляху – я не союзник.
Надцікава, драматична доля великого хірурга В.Ф.Войно-Ясенецького – Архієпископа Луки – не заслуговує того, щоб до неї підходили зі спрощеними й заздалегідь заготовленими кліше. Вона вимагає відповідального і глибокого осмислення.
Сергій Маслобойщиков, режисер-постановник, сценарист
- Також читайте про розгортання цієї ситуації на персональному сайті Сергія Маслобойщикова: http://www.msw.kiev.ua/