втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Віталій Жежера, Газета по-українськи

Коли десь прожив із місяць, а потім їдеш звідти — це як маленька репетиція прощання з цілим світом. Кажеш собі: "Цього я більше не побачу". Ця репетиція справляє, може, навіть сильніше враження, ніж воно згодом буде при справжньому прощанні, коли не зостанеться часу про це подумати і сповна пережити.

Уже звечора, напередодні від'їзду, йдеш подивитися на небо — де за горою сіло сонце. Там щось таке, наче розрізано диню-дубівку — кольори від жовтогарячого, густо-медового до блідо-зеленкуватого, а вище — аж до темно-зеленого.

Потім повертаєшся до двору. Озираєшся, аж доки західний край неба не ховається за непроглядною масою старого саду.

Ще не ніч, темно хіба що при самій землі. Ця темрява схожа на мілку теплу воду, що доходить тобі по щиколотки, і крізь цю темряву ще видно і стежку, і траву. А небо ще не погасло. Це ті кілька дивних хвилин, коли он вже місяць зійшов, і його не просто видно на небі, а він вже світиться. Одначе, ти йдеш і ще не відкидаєш тіні. Як придивитися, то тінь твоя таки проглядається — прозора, майже невидима на траві.

Ще відчуваєш себе господарем усього, що тут є. Наливаєш молока в мисочку коло порога. Бо вже он прийшов їжак. У нього коротка шия і, щоб зручніше пити молоко, він ставить у мисочку передні лапи. Поки він п'є — кіт сидить поруч і терпляче жде своєї черги. А молодого кудлатого пса доводиться тримати за загривок.

Їжак п'є довго, бо в нього вузький язик. І добре, що він робить це довго, бо дає на себе надивитися, і ще можна нікуди не поспішати. Завтра вже все буде не так, і краще буде ні на що не озиратися. Хіба що коли автобус виїжджатиме на ту гору, за якою вчора сідало сонце. На схилі гори — городи, і на тих смужках, де викопано картоплю, лежать великі рожеві волоські гарбузи. От на них і озирнешся.

"Газета по-українськи", 01.09.2011

Коментарі