втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Що потрібно для того, аби перетворити Львів на український Голлівуд? Щонайменше – ініціатива. За останні п’ять років навколо фестивалю короткометражного кіно Wiz-Art сформувалось середовище кіномитців та кіноманів, які вирішили не зупинятись на міжнародному фестивалі та вийти на геть інший рівень у розвитку українського кінематографа.

Ольга Перехрест, Zbruc.eu

Так, на останньомуWiz-Art’і була презентована Львівська кінокомісія. Це – спеціальний напівофіційний орган, який співпрацюватиме із режисерами, продюсерами та знімальними групами під час зйомок фільмів у Львові та регіоні. Тобто, організовуватиме знімальний процес, залучатиме до співпраці місцевих спеціалістів та загалом сприятиме промоції міста.

Директорка Wiz-Art’у і голова Львівської кінокомісії Ольга Райтер каже: «Ще півроку тому не було жодної надії це зробити. Але місто знайшло можливість, коли кінотеатр «Сокіл» трансформували у Львівський Кіноцентр. Зараз, на початку, львівська Кінокомісія є відділом Львівського кіноцентру».

Кінокомісія в Україні створюється не вперше. Була кінокомісія, яка працювала в Криму – як приватна структура, спрямована суто на заробляння грошей. Є громадська організація «Українська кінокомісія»: вона збирає інформацію про локації для зйомок в Україні і не має підтримки ані державної, ані місцевої влади. Тож по суті, Львівська кінокомісія є першою легальною офіційною інституцією подібного типу. Особливістю цієї кінокомісії є те, що вона створена за ініціативи та підтримки міської ради.


Євген Равський, проект HALYWOOD, 2008

Ірина Магдиш, начальниця управління культури Львівської міської ради: «Ми відчуваємо, що є величезний потенціал міста в розвитку кіноіндустрії – і немає органу, який би цей потенціал розвивав. Це має бути спеціальне адміністративне тіло, яке буде займатись виключно питаннями кіно. Це не може бути ані відділ культури, ані відділ промоції міста».

У чому необхідність створення такої інституції? По-перше, кінозйомки у Львові відбуваються рідко та стихійно. Згідно із даними від ЛМР, в 2011 році було проведено лише три зйомки, в 2012 – 13, в 2013 – 17, в 2014 – 22, в 2015 – 5. Так, помітна приємна тенденція до зростання. Але в Кракові може проходити до 200 зйомок на рік (мається на увазі як кіно, так і реклама) – тож у Львова попереду неоране поле роботи.

По-друге, не існує чіткого механізму реалізації кінопроцесу. Наприклад, заявка на проведення зйомок нічим не відрізняється від заявки на проведення масового заходу. Їх розглядають в управлінні культури, і, за словами його очільниці Ірини Магдиш, «я взагалі дивуюсь, як тут щось знімали».

По-третє, відсутня база локацій, тож режисер чи продюсер просто не має можливості зрозуміти, чи є йому сенс їхати до Львова знімати – бо невідомо, що він тут зможе знайти. «Основна робота кінокомісії – менеджерська. Це не режисери чи оператори, це люди, які допомагають знімальним командам організувати знімальний процес», – каже Ольга Райтер.

Ігор Савиченко, продюсер, детально пояснює, що він як продюсер очікує від кінокомісії:

«Коли я приїжджаю на місце, я хочу подивитись, де я можу знімати. Має бути база даних локацій, доступна онлайн. Коли я приїжджаю на ці локації, має бути розумна людина, яка чітко знає всі правила: де можна знімати, де не можна, де можна перекрити дорогу, і в який час можна її перекрити. Після того, як я зрозумів всі умови, що і як я можу знімати, я маю знати, що я можу не везти з собою. Чи є камери, чи є кейтеринг, де я можу поселити групу. Дуже важливо мати бази техніки, реквізиту, акторів та місцевих художників. Якщо мені, наприклад, треба зняти канделябр, який був тут 200 років тому – то те, як він виглядав, має знати місцевий художник.

Я маю знати не лише, що я можу зняти в місті – але й те, що там вже знімалось. Бо якщо подивитись один фільм, то буде зрозуміло, що це Львів. А якщо подивитись «Гітлер капут» – спробуй дізнайся, що це Львів! Не завжди у Львові будуть знімати Львів. Іноді це буде Париж.

У кіно рішення приймаються настільки швидко, що можна за день вирішити про перенесення зйомок з Каїра в Алма-Ату. Тому все треба зробити дуже прозоро, позбавити бюрократичності. Це має бути відкритий договорняк».

Ірина Магдиш доповнює: «Якщо хтось хоче знімати у Львові кіно, він мусить мати дуже чітку дорожню карту. Має бути єдине вікно, до якого він стукає, і де будуть вирішувати всі питання – юридичні, адміністративні. Це має бути максимально доступна та спрощена схема. Бо якщо будемо зволікати, то продюсер піде до іншого. Ми вже знаємо випадки, коли фільми, де дія відбувалась у Львові, знімали не у Львові».

Якби зараз відбулись великі зйомки, то більшість професіоналів треба було б залучати з інших міст, визнає Ольга Райтер. Тож майбутня кінокомісія ставить собі за мету не лише привабити сторонніх митців, але й виховувати власних. Разом із кіноцентром будуть проводитись зустрічі та тренінги. Вже скоро розпочинається перший набір до власної кіношколи на сценарний курс Марисі Нікітюк. Таку освітню діяльність започаткував ще Wiz-Art, тож кіноцентр та кінокомісія лише продовжать розвивати цей напрямок. Львівська «кінотусовка» з радістю підтримує цю ініціативу, тим більш що їхні інтереси також враховані у плані розвитку комісії.

Ірина Магдиш підкреслила, що творчою причиною створити кінокомісію є необхідність створити середовище довкола кіно. Це середовище повинне мати своє місце, бути живим та опінієтворчим: «Коли ми говоримо, що 70% людей, які беруть участь в зйомках, мають бути місцевими – то їх треба навчити. Мають бути відповідні навчальні заклади та освітні програми, а далі мають бути створені робочі місця. І це насправді впливає на якість представлення міста. Бо місто не може формувати промоцію себе тільки на професії кельнера».

Разом із кінокомісією заплановано створення спеціального кінофонду. Це має бути благодійний фонд, який збиратиме гроші на фінансування місцевих кінопроектів. Цього року з бюджету було виділено на кіно 200 тисяч гривень, і хоч сума ця дуже мала, вона є початком для діяльності. Кінофонд натомість працюватиме на залучення більших інвестицій.

Для міст, які бажають розвиватися, є сенс у створенні кінокомісій. Вони допомагають створювати більш привабливий образ міста, а також допомагають заробляти більше. Зараз існує ініціатива створити в Києві всеукраїнську кінокомісію. Але продюсер Ігор Савиченко радить зосереджуватись на розбудові локальних зв’язків в обхід Києва чи Варшави.«Децентралізація, яка йде у всій Європі – це надважливий процес, який запобігає створенню проблемних зон».

Для того, щоби в місті створювалось мистецтво, необхідна жива локальна спільнота. Для того, щоби створити український продукт, який буде привабливим для інших країн, необхідна злагоджена робота митців, місцевої влади та містян. Зараз важко сказати, чи існує якесь окреме львівське кіно. Але шлях для його розвитку закладено. За умови, що ані держава, ані кіноспільнота не відмовляться від задекларованих цілей та обіцянок, Львів цілком ймовірно може стати осередком розвитку нового українського кіно.

Коментарі