Гумор британського коміка Саші Барона Коена тримається на кількох важливих постулатах. Насамперед, актор ніколи не промовляє від свого власного імени, тобто від імени гарно освіченого представника британського істеблішменту із міцною національною та релігійною ідентичністю, яким він по суті і є. Коен завжди промовляє від імени іншого, у якому сконденсовані ті чи ті уявлення певної умовної західної громади, зазвичай англосаксонської – уявлення про світ, який лежить поза межами власного. І сюди належить більша частина земної кулі, що населена народами, які істотно відрізняються від британців, американців та взагалі так званого першого світу.
Зодягаючи маску одного зі своїх героїв, Коен ніби проводить серію різноманітних тестів, метою яких є випробування на міцність самих основ Західної цивілізації.
Першим його персонажем став репер Алі Джі із лондонського району Стейнс. Це білий чоловік, який вдає себе за представника чорношкірої культури, котру він наслідує усіма можливими засобами, здебільшого через зовнішній вигляд та поведінку. Алі Джі був придуманий Коеном наприкінці дев’яностих років минулого століття і згодом отримав власне телешоу, спочатку у Британії, а потім і в Сполучених Штатах.
Кожна серія шоу складається із низки мандрівок Алі Джі Америкою, у яких він приміряє на себе різні професії, а також бере інтерв’ю у знаменитостей – спортсменів, політиків, учених, релігійних діячів. Головна особливість усіх інтерв’ю у тому, що співрозмовники не розуміють, що мають справу із провокатором. Алі Джі ставить одверто безглузді запитання, всіляко випробовуючи своїх співрозмовників та їхні ідеї на міцність. Окрім цього, у шоу Алі Джі регулярно з’являються й інші персонажі Саші Барона Коена – казахський журналіст Борат Саґдієв та австрійський телеведучий, гомосексуал Бруно.
2002 року вийшла перша повнометражна картина, де Коен вивів на великий екран свого знаменитого героя Алі Джі. Фільм називається «Алі Джі у парламенті» і оповідає історію про педагога, який одного дня дізнається, що закривають центр, у якому він викладає уроки житейської мудрости для дітей молодшого шкільного віку. Тим часом заступник британського прем’єр-міністра, який прагне скинути свого начальника та посісти його місце, шукає підходящого кандидата на майбутніх виборах до парламенту. Кандидат має бути настільки неадекватним, щоб завалити кампанію і похитнути становище провідної партії. Вибір, само собою, падає на невгамовного Алі Джі.
Подальший розвиток подій засвідчує, що британський парламент, а згодом і уряд, знайшов нового здібного державного діяча, який пропонує хоч і нетрадиційні та навіть ризиковані, проте дуже ефективні й популярні у народі національні проекти.
Стрічка мала глядацький успіх, і Коен стрімко почав його розвивати, випускаючи один за одним фільми за участи своїх знаменитих персонажів. Серед інших виходить картина «Бруно», у якій Коен розповідає історію вже згаданого австрійського ведучого, який втрачає роботу та вирушає до Америки, аби стати світовою знаменитістю. Сюжет картини обертається навколо численних спроб героя опинитися у центрі уваги мас-медій. Для цього він спочатку творить власну телепрограму, згодом намагається помирити Палестину та Ізраїль, а потім усиновляє чорношкірого хлопчика, якого вимінює у його матері за айпод у котрійсь із бідних африканських країн.
Кожна спроба Бруно закінчується фіаском, бо герой надто відвертий у своїх намірах та надто провокативний у засобах, які обирає. Кожен епізод цього псевдодокументального фільму все ж має обов’язковий документальний складник, а саме авдиторію, яка завше щиро реагує на провокацію Коена, демонструючи власні переконання та упередження. Зрештою, у цьому і вся суть стратегії, обраної Коеном. Серед іншого, вона виказує суто зовнішню, імітаційну західну толерантність, яка частенько приховує різного роду ксенофобські настрої.
Останнім на сьогодні фільмом за участи персонажів Коена став «Диктатор», який нещодавно вийшов на екрани і в Україні. Там ідеться про диктатора генерала-адмірала Аладіна, який очолює вигадану і багату на нафту північноафриканську країну Вадію. Аладін концентрує в собі усі неґативні риси диктаторів штибу Саддама Гусейна, Муаммара Каддафі та Кім Чен Іра. Він ненавидить Ізраїль і мріє різними методами його знищити, він розробляє ядерну зброю, якою погрожує сусідам, він усіляко тиранить власних громадян і веде розкішне життя. І коли Рада Безпеки ООН оголошує про ймовірне військове втручання у Вадію, Аладін вирушає до Нью-Йорка, аби запобігти вторгненню.
Тим часом його дядяко Тамір прагне усунути племінника, аби продати країну міжнародним корпораціям. У Нью-Йорку стається замах на Аладіна, герой виживає, відтак починаються його пригоди на американській землі, які закінчуються любовним союзом із єврейкою-феміністкою та демократичними виборами у Вадії.
Стрічка про диктатора Аладіна були знята в іншому ключі, ніж попередні роботи Коена. Тут відсутні документальні фраґменти й провокація, це суто ігрова картина, у якій присутня любовна лінія і доволі умовні персонажі. Коен не тільки висміює сучасних диктаторів та міжнародні корпорації, він іще й додає певної меланхолійности до свого гумору, який позначає певну рівновагу його художнього світу, де лірика завше межує із сарказмом.
Вночі з 11 на 12 листопада 2012 року в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» – імовірно, найзнаменитіший персонаж Саші Барона Коена і його найзнаменитіший фільм «Борат». Без перебільшення, Борат справді найдосконаліший, найвлучніший герой Коена з багатьох точок зору, насамперед через його упізнаваність, особливий універсальний «східний» колорит, який включає в себе майже всю Східну Європу, велику частину Кавказу та Азії. Борат – надзвичайно привабливий та життєрадісний персонаж, щирий у власних переконаннях і відкритий новим враженням, правдивий герой усіх тих держав, що постали чи відновилися після падіння комунізму.
Окрім власне героя, фільм «Борат» прикметний своїми виражальними засобами. Тут актор уперше працював із американським режисером Ларрі Чарлзом, що відомий своїм саркастичним почуттям гумору та схильністю до витонченої провокації. Відтак усі фірмові прийоми Коена у цій картині були максимально посилені, і до них додалася також любовна лінія, водночас пародійна і серйозна. Зрештою, «Борат» – це різновид класичної історії про доброго дикуна, який прагне зрозуміти начебто вищу цивілізацію і навіть перейняти її звичаї, проте цивілізація зажди знаходить спосіб знову і знову розчаровувати його.