втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Сергій Тримбач«День»

Кіно народжувалося зусиллями багатьох людей, які, в певний спосіб, наближалися до розв’язання проблеми експонування рухомого зображення на екран. Наближалися і зупинялися. А у двох французів, братів Люм’єрів, вийшло.

1883 року Луї та Огюст Люм’єри, разом зі своїм батьком Антуаном, налагодили в Ліоні виробництво желатинових фотопластинок. Через сім років на фабриці Люм’єрів працювали 200 працівників, які випускали чотири мільйони пластинок. Капітал сімейної компанії становив приблизно три мільйони франків, чималі статки, як бачимо. Хай би там як, а кіно вигадали мільйонери, іноді вони щось роблять і своїми руками.

Патентну заявку на винахід того, що названо «синематографом», було подано Люм’єрами ще в лютому 1895-го. Вже існував, скажімо, кінетоскоп знаменитого американця Едісона, одначе той винахід передбачав тільки індивідуальний перегляд рухомого зображення. В цьому, власне, і полягав винахід французів – зображення проектувалося на екран, а в залі спостерігати за ним могли десятки і сотні глядачів, які комунікувались, об’єднувались у таку собі єдність. Уже в роки Першої світової війни стало зрозумілим: кіно є винятково сильним інструментом пропаганди, пізніше це – з великою користю для себе – використали російські більшовики, накривши екраном весь безмір колишньої російської імперії.


Брати Люм'єри

З лютого по грудень 1895-го Люм’єри готувалися до комерційної експлуатації свого апарату. Мільйонери, що з них взяти, думали про прибутки. А про те, що їхній винахід стане великим, потужним і надзвичайно популярним мистецтвом, здається – ні. Та ніколи їм було про це думати – фільми знімали, майже сотню таких зробили. Строго кажучи, звичайно, це ніякі не фільми, а певні життєві ситуації, зняті з однієї точки (апарат не рухався, був закріплений намертво). Кожен такий «фільм» являв собою плівку завдовжки 17 метрів, демонстрація тривала приблизно 50 секунд, завдяки уповільненому темпу проекції.

Перший кіносеанс братів Люм’єрів відбувся в маленькому підвалі «Гран кафе» на бульварі Капуцинок, 14, біля Опери. Підвал мав назву «Індійський салон», там мали грати в більярд, одначе гру з киями чомусь тоді забороняли в кафе (боялись, мабуть, що будуть лупцювати один одного). Відтак обійшлося без київ, одначе ж Люм’єри у свій більярд зіграли, загнавши всі кулі в один кошик…

Це був Різдвяний тиждень. 28 грудня відбулася така собі генеральна репетиція, на яку покликали зацікавлених і доволі компетентних людей. Серед них був і Жорж Мельєс, директор театру Робер-Уден, де на очах у публіки відбувалися усілякі дива. Саме Мельєс і залишив спогади про ту унікальну подію. Екран видався йому маленьким, на ньому виникла статична фотографія. Тож він вирішив, що показуватимуть проекційні фото, те, що потім назвуть слайдами. Жорж навіть вирішив поглузувати з цього, як раптом «кінь, що тягнув воза, пішов на нас, слідом за ним – інші екіпажі, потім перехожі – словом, весь вуличний натовп. Побачивши це видовище, ми сиділи з роззявленими ротами і засклені від здивування, уражені до краю. Потім показали «Стіну» з хмарою пилу, «Прибуття поїзда», «Сніданок із дитиною» на тлі дерев, розхитуваних вітром, потім «Вихід із фабрики Люм’єрів», нарешті знаменитого «Политого поливальника». Наприкінці сеансу всі були надзвичайно захоплені і кожен запитував себе, яким чином могли досягнути таких результатів»?

Утім, фокусник оговтався доволі швидко й почав просити Люм’єрів, щоб ті продали свій винахід. Ціну підвищили аж до 50 тисяч франків, великі гроші на ті часи, одначе браття стояли, мов непорушна скеля. На те вони й мільйонери – бо розумні, бо на три метри землю вглиб прозирають. Хоча й вони не знали, на що перетвориться кіно – на мистецтво, яке об’єднає (не завжди для добрих справ, щоправда) мільйони. А нині кіно у кожній оселі зігріває душі. Надто, коли у ній починаються приморозки.

Отже, сьогодні свято усіх, хто робить кіно, хто любить кіно, – а таких в Україні абсолютна більшість. Важкувато зараз з кінематографом у нас, а все ж віра в різдвяні чудеса – не полишає. От зарядимо плівку в апарат, от крутнемо ручку (тоді так працювали «кінщики»), і поїдуть на нас коні й люди, тільки замість розчавити нас, вони розважать і надихнуть – на всеє велике і добре.

Із святом, будьте усі здорові!

Коментарі